"Для залучення бізнесу до одеського регіону потрібні спільні проєкти з місцевою владою": ексклюзивне інтерв'ю з Дмитром Разумковим

Українці поступово звикають жити в нових умовах блекауту. Відсутність електрики позначається насамперед і на економіці країни. Як можна підтримати бізнес, та які мають бути запущені програми для ОСББ, а також які перспективи розвитку Бессарабії? На всі ці питання  Новини.LIVE говорило з ексспікером Верховної Ради Дмитром Разумковим.

— Почнемо, мабуть, із важливої для нас теми — Бессарабії. Цей регіон за період війни став найперспективнішою економічною зоною Одещини. На вашу думку, що потрібно зробити сьогодні для того, щоб і після війни регіон активно розвивався?

— Бессарабія сьогодні логістично близька і Європі, і Молдові. Зараз ця територія використовується як транспортний коридор. Тому не дивно, що бізнес почав туди переміщатися. Тепер місцева влада та держава мають створити умови для її сталого, а не кризового розвитку. Бессарабія трохи відставала від Одеси у мирний час, зараз з'явилися такі можливості розвитку як для місцевого населення, так і для бізнесменів. Головне, це закріпити.

З досвіду скажу, що там, де немає війни, бізнес каже: ви нам не допомагайте, краще не чіпайте, а то потім приходять і кажуть, давайте ми вам ще податки збільшимо. Якщо збільшити податки, логістичний маршрут переміститься до Молдови або далі до Румунії.

— Отже, поступово бізнес може рухатися все більше на південь?

— Я не думаю, що він так глобально пересуватиметься. Але звільнення Херсона, нормалізація ситуації в Миколаєві навряд чи дасть так званих бізнес-донорів для Одещини. Всі, хто хотів і міг, уже перемістилися. Сьогодні багато залежатиме від умов для бізнесу. Але я, чесно кажучи, зараз не бачу якихось додаткових умов для розвитку підприємницької діяльності в області.

Ситуація зі світлом погана у всій державі. Наразі потрібно просто залучити бізнес. Наприклад, чимало комунальної власності, яку можна здати в оренду за пільговими умовами. Реалізація спільних проєктів з боку міської влади та бізнесу. Ви не зможете їм зменшити податки, але ви можете розробити інші програми, які будуть цікаві обом сторонам.

— Чи можна було мінімізувати наслідки блекауту для нашої країни?

— До відключень потрібно було готуватися, і це необхідно було робити, починаючи з весни. Ми мали зробити досить багато речей, але, на жаль, не всі виконали з того, що необхідно, реалізовано мінімум. Сьогодні ми маємо розуміти, що ситуація погіршується. Вони будуть продовжувати бити, адже в рф немає перемог на фронті, тому вони вже звикли воювати з цивільним населенням. 

Ми з колегами зареєстрували проєкт, який пропонує зняти податкове навантаження на запасні частини для генераторів, щоб ми могли збирати ці прилади тут і таким чином зробити покупку генераторів набагато дешевшим для населення, ОСББ та підприємців. Тому що підприємства, які не працюють, — це не тільки недоотриманий прибуток, це ще й [недоотримані] зарплати, а також податки.

— Сьогодні купити той самий генератор — це досить дорого, і далеко не всі підприємці мають вільні гроші на це. Може, потрібні додаткові програми для підтримки?

— Так, звичайно, це все має бути паралельними процесами. До того ж  не варто забувати про пільгові кредити. Ми маємо запроваджувати державні програми компенсації. Наприклад, такі вже є в Києві для ОСББ, де компенсується 75% від вартості, а у Вінниці та Львові — 50%.

— Фахівці кажуть, що проблема не у тому, щоб купити генератор, просто наші будинки не пристосовані технічно до автономного живлення.

— Так, це правда, але все одно нічого не робити не можна. Тому компенсація — це добрий механізм, але силами лише місцевого бюджету це не винести, тут має бути державна програма. Інше питання — відкрити максимальний потік генераторів в Україну та зменшити вартість на цю продукцію. І третій варіант — треба максимально диверсифікувати систему енергозабезпечення, створити склади з запчастинами, щоб у разі потреби можна було лагодити техніку.

Загалом, на мій погляд, не до кінця було зроблено все, щоб убезпечити енергетичні об'єкти. Починаючи від того, що треба було обкопати ровами, що сьогодні й робиться.

— Наскільки сильно блекаут б'є по нашій економіці?

— У нас дуже велика дірка у бюджеті на наступний рік. При цьому  маємо колосальні витрати на оборону. Міністерство фінансів дуже гарно говорить про 20% дефіциту ВВП наступного року.

Для розуміння, у нас бюджет наступного року за видатками становить 2,5 трлн гривень, а бюджет за надходженнями — 1,27 трлн гривень. Таким чином, 50% нам не вистачає, і саме ось ці гроші — 1,27 трлн гривень — саме те, що має дати українська економіка. Все інше — запозичення, адже просто так нам ніхто не дає грошей. Україні надають кредити, які потрібно буде повертати. Але іншого варіанта у нас сьогодні немає, ми маємо рухатися цим шляхом.

Якщо наші підприємства через відсутність електрики не можуть працювати, то ми не матимемо продукції, яка йде як на внутрішній ринок, так і на експорт, робочих місць, зарплат і податків. У результаті ми всі стикаємося з тим, що не зможемо платити зарплати військовим, вчителям, медикам, військові закупівлі та багато інших речей, на які просто не вистачатиме грошей. Тому будь-який блекаут — це велика проблема.

— Як сьогодні можна підтримати бізнес?

— Створення пільгових умов для тих підприємств, які повертаються на звільнені території. Якщо людина повертається на цю територію і відновлює роботу, треба давати їй кредити під 2% або 3% плюс державні гарантії у випадку, якщо з його підприємством щось трапиться.

У короткостроковій перспективі це не дасть якогось великого результату, окрім соціального, але треба дивитися наперед. 

 

— Сьогодні багато питань щодо відновлення будівництва доріг. Ваше ставлення до цього?

— Ось я сьогодні їду до Одеси та бачу, що йде "Велике будівництво" одеською трасою. Компанія "Автомагістраль-Південь" будує дорогу. Я розумію, коли ми відбудовуємо мости насамперед для необхідності армії. Я розумію, коли засипається щебінь, щоб можна було проїхати, адже без дороги навіть поранених вивести з фронту дуже складно. Залатати ями на дорогах, щоб транспорт швидше проходив, швидше довозив — це все правильно. Але будівництво дороги не розумію. 

— Наразі час в дорозі від Одеси до Херсона збільшився більш ніж на годину. Це зрозуміло, бо там зруйновано міст і відбувалися воєнні дії. Як ви думаєте, за який період нам вдасться інтегрувати Херсонщину назад і дати місту життя? Чи все ж таки варто евакуювати херсонців на зиму?

— Тут треба виходити з аналізу того, що сьогодні відбувається у Херсоні. Ми бачимо серйозні обстріли цих територій, і ситуація лише погіршується. Але попри це, потрібно потроху все відновлювати. Сполучення має бути.

Якщо ми виходимо з позиції, чи потрібно виїжджати людям, то якщо в короткостроковій перспективі зможемо налагодити там електрику та воду, щоб людям, яким нема куди виїхати, якось пережити зиму, то це одна ситуація. Якщо є чітке розуміння, що ми не можемо їх забезпечити, то треба всіх вивозити хоча б до Миколаєва. Це недалеко від Херсона, і дасть змогу повернутися назад.

— Як ви вважаєте, чи можемо ми розраховувати на економічне зростання найближчим часом, щойно більш-менш буде нормалізована ситуація в країні?

— Я думаю, що у короткостроковій перспективі ні. Не хочу бути популістом: сьогодні ситуація не дозволяє розвиватися бізнесу. Зима, осінь завжди були періодом спаду для бізнесу, плюс відключення електрики. Навряд чи іноземні компанії додатково інвестуватимуть у нашу країну.

— Припустімо, завтра закінчиться війна. Що ви зробите насамперед?

— Не знаю, мабуть, зосереджусь на сім'ї, яка весь цей час була в Україні та жодного дня ніхто не залишав країну.

— А будете святкувати Новий рік?

— Буду. Якщо продаватимуть ялинки, то обов'язково її встановлю. У мене маленькі діти, вони люблять прикрашати ялинку.

— Для вас відчуття свята має бути?

— Все у цьому житті відносно. Згадаймо Херсон, коли його звільнили: нема світла, нема води, нема тепла, а там свято. Коли ворог пішов із Київщини, ти приїжджаєш, а у людей свято — свої повернулися. Тому в нас має бути оптимізм, маємо вміти радіти простим банальним речам. Ми не можемо доставляти радість ворогові, якщо будемо тут сумувати, — цьому радітиме росія.