Якою буде Одеса після EХРО-2030: архітекторка Жанна Кисельова про відновлення країни та шанси на проведення виставки в Україні

29 листопада Президент України Володимир Зеленський представив Одесу як кандидата на проведення EXPO-2030. Одна з розробниць одеської заявки Жанна Кисельова розповіла Новини.LIVE  про шанси Одеси, яким буде відновлення України та як EХРО-2030 дасть нове життя депресивним районам міста.
 

Роботи Жанни Кисельової відомі практично кожному одеситу: готель M1 та Prosecco Bar, центр практики усвідомленості MindSpot, а також реконструкція Грецького парку. Сьогодні вона має кілька великих проєктів в Україні та Європі.

— Воєнний час дуже непростий для архітекторів. Якими проєктами ви зараз займаєтесь?

— У березні ми почали займатися EХРО-2030. Це великий проєкт, і над ним потрібно працювати щонайменше рік усією командою. Я вважаю, що воєнний час найбільше підходить для того, щоб займатися саме такими масштабними проєктами.

Я бачу, скільки з'являється велодоріжок, отже, СМЕП працює, і це мене це тішить. Це дійсно дуже круто, що у нас з'являється інфраструктура для велосипедистів. Потрібно робити те, що ми можемо у нинішній ситуації.

— Я хотіла б зупинитися трохи докладніше на EХРО-2030. Яким ви його бачите і як ви оцінюєте наші шанси на перемогу?

— Була зроблена дуже хороша аналітика, згідно з якою наші суперники можуть бути виключені з перегонів. Так, у 2015 році в Італії вже проводився цей захід, а в одній зоні двічі не проводять EХРО в короткий період часу, тому Рим може опинитися поза конкурсом. Пусан (Південна Корея) теж має мало шансів, бо нещодавня виставка була в Токіо. Тому нашим основним конкурентом залишається лише Ріяд, але оскільки EХРО був у Дубаї, а це один регіон, то у нас є реальні шанси. Плюс нас зараз підтримують як із фінансового, так і з політичного боку з усього світу.

Ми дуже раді співпрацювати з Zaha Hadid Architects, що розробило концепцію дизайну містечка для Експо-2030 в Одесі. Вони нас запросили нас розробити візуалізацію та кейси для портфоліо, яке було представлене в Парижі. То була дуже цікава робота.

— Наскільки EХРО-2030 зможе позитивно вплинути на Одесу та її розвиток?

— Цей проєкт повністю змінює карту нашого міста. Над ним працювало чимало команд, зокрема скандинавські урбаністи. Вони запропонували дуже цікаву схему впровадження цих павільйонів у міське середовище через 10, 20 та 50 років.

Їхня концепція побудована на островах і каналах. Була зроблена ціла сітка каналів, між якими можуть зростати житлові квартали. Таким чином, місто може розширитися, дійти до павільйонів EХРО та об'єднати їх.

— Що буде далі з павільйонами, які планується збудувати під EХРО?

— Це можуть бути якісь спортивні кластери, і всі розуміють, що IT-сфера в Україні добре розвивається, може бути своєрідною силіконовою долиною. Адже, по суті, там є все, що необхідно, — вода, близькість до центру.

Загалом поля фільтрації мають свою історію з екологічного погляду. Колись цю територію використовували для скидання вод, крім цього, там є кілька підприємств, зокрема, лакофарбовий завод. Сьогодні це депресивний район, і я вважаю, що мати таку ділянку землі у місті не дуже екологічно.

— На вашу думку, чи мають бути в місті заводи чи промислові підприємства? Може, краще віддати ці території під інші сфери?

— Я вважаю, що будь-яка промисловість, яка може впливати на здоров'я людей, повинна бути винесена за територію міста. І вся цю територія у жахливому стані чому? Можливо, тому що ці галузі не дуже розсунуті та неконкурентноздатні? І якщо ми їх перенесемо за місто, а тут зробимо мікс із житлових будинків, офісу, дитячих центрів, це буде така функціональна одиниця, яка дозволяє жити біля моря. Я вважаю, що робити якісь лакофарбові підприємства біля моря просто тупо.

Так зване радянське минуле сьогодні є зоною суперського зростання для нашого міста, це круті території біля моря, які можна рекультивувати. Я вважаю, що просто повісити ярлик "вони забруднені" і жити з ними 100 років, нічого не роблячи, — це тупо та нелогічно.

— У нас є ще Пересип, де досить багато заводів. Інвестори, які хотіли зайти туди, згодом змінювали свої плани, оскільки там проблемні ґрунти.

— Так, це правда. По суті, достатньо копнути, й одразу вода. Але ми бачимо на практиці, що була ціла епоха конструктивістів, які підіймали будинки на колони, до того ж перший поверх може бути паркінгом чи громадським простором, а житло та офіси — на наступних поверхах.

Піднявши зазначений район на бетонні стовпи, згодом можна використати його з користю для міста. Думаю, що це зроблять рано чи пізно.

— Дюківський сад — це один із небагатьох парків Одеси, який також є пам'яткою архітектури. Як ви бачите його майбутнє?

— Це простір для людей, які мешкають поруч, спеціально туди не їдуть сьогодні. Я вважаю, що коли місце стає таким знаковим чи інстаграмним, крутим архітектурно чи сучасним, туди приїжджають, але Дюківський парк не є таким. Сьогодні там вигулюють собак, дітей, себе. Потрібно зробити його безпечнішим, освітленім і навіть просто покласти плитку замість асфальту, а це вже великі гроші. Зараз у парк вкладають інвестиції приватні компанії, а не місто, і в планах зробити там якісь активності на озерах, щоб були човни, зробити точки, де можна буде випити кави та поїсти.

Я вважаю, що місто, яке розвивається, має бути з парками. Зараз, коли вимикають світло, потрібні бути локації, куди можна піти з дітьми. Дуже круто перебувати в місці, де ти почуваєшся захищеним.

Коли війна закінчиться, я вважаю, що парки мають бути топовим завданням для інфраструктури міста, тому що це вільний час городян. Ми вважаємо, що відірвати людину від телефону та змусити її подивитися навколок — це вже круто. Над цим ми працюємо, і я думаю, що Дюківський сад  буде знаковим, прикольним, сучасним, але з тією архітектурою, яка там є, ми намагаємося зробити його частиною сучасного простору.

— Як, на вашу думку, змінитися ситуація після війни?

— Я вірю, що спостерігатиме великий і будівельний бум, і туристичний бум, і в готельній сфері, і в архітектурі точно. Думаю, це будуть великі фінансові вливання, і ми зможемо все відбудувати правильно. Я тільки дуже сильно хочу, щоб наша внутрішня культура вже була досить дорослою, і ми не тягнули з собою щось з минулого, наприклад, неекологічні рішення.

— Я бачила проєкт реконструкції зруйнованої Миколаївської адміністрації.  Він дуже цікавий. На вашу думку, чи можна якось змінити такі радянські великі однотипні будівлі та чи потрібно їх взагалі зберігати?

— Коли до нас прийшли з пропозицією допомогти облаштувати територію навколо Миколаївської військової адміністрації, ми перше, що запитали — а можна з фасадом щось робити? Нам сказали, ні, будівлю не чіпайте. Ми такі "ну ок", хоча дуже шкода.

Адже є круті рішення конструктивістки, є навіть книга, яку випускають кияни, — архітектурний модернізм. Існують дуже класні сучасні рішення щодо реконструкції таких будівель. Ми бачимо чимало подібних прикладів у Німеччині, Чехії, Литві, як там адаптували такі будівлі під сучасність. Змінили трохи матеріали фасаду, щось усередині, підсвітили, змінили вікна та скління. Якщо експертиза показує, що каркас хороший і він може витримати, отже, можна його реконструювати.

Щодо Миколаївської адміністрації, то там просто величезна дірка і необхідно провести експертизу, наскільки цей будинок життєздатний взагалі. Хтось одразу надсилав референс із будинком із Шанхаю, де в будівлі була така ж дірка, як цікавий архітектурний прийом. У нас, на жаль, такий "архітектурний прийом" ще й із загиблими.

Я вважаю, що це поштовхи до змін і навряд чи захочеться після війни охороняти чи захищати щось пострадянське. Але треба чітко розділяти політику від історії й те, що реально круте, наприклад, Кандинський, Малевич тощо. Ми не можемо від них відхреститися через те, що вони мали іншу політичну позицію.

Хотілося б, щоб основою архітектури стала українська сміливість, яка виявлялася б у використанні чистих матеріалів, наприклад, локальних. Ми не будемо привозити якісь китайські метали чи поверхні, а оглядатимемося і братимемо те, що є на локальному ринку, і використовуватимемо це, знаходячи нові рішення. Так ми співпрацюватимемо з європейцями, які в цьому дуже добре розуміються.

— Якими можуть бути наші будинки у майбутньому? З яких матеріалів?

— Це матеріали, які виготовляють в Україні. Звичайно, не черепашник, у нас виготовляють і метал, і панелі. Я думаю, що це можуть бути якісь прогресивні технологічні штуки типу сонячних батарей. Сьогодні різні екологічні рішення відновлюваної енергії у топі.

— Ну й останнє питання, яке ми ставимо всім нашим гостям, — що ви насамперед зробите після війни?

— Може, набережну в Одесі через все місто? Ми сьогодні дуже недооцінюємо цей простір біля моря. Він  у нас такий шароварний, якісь маленькі точки, не зібрані архітектурно.  В нас немає одного якогось логістичного пішохідного зв'язку. Є якісь шматочки тут, там на 13 фонтанах чи біля дельфінарію. Було б круто, якщо все це "зачесати" та зробити однією такою стратегічною парковою алеєю біля моря.