Маємо зробити все, щоб кожен зміг повернутися додому: як українці допомагають бійцям на фронті
Поділитися
На Різдвяни свята неможливо залишити без приємного подарунка тих, хто забезпечує нам можливість святкувати вдома. На фронт для армійців й "подарунки" відповідні — підсумки, аптечки, берці та навіть дрони. Все це збирається у звичайній одеській квартирі.
Збирати чергову посилку на фронт допомагали й журналісти Новини.LIVE
Волонтерський мініцентр у звичайній 10-поверхівці ми визначили за запахом. Господиня квартири Анастасія саме допікала шоколадне печиво. За словами дівчини, це вже 5 партія, а на черзі — імбирні пряники.
"Я ж не приготую борщ, бо хтозна-коли посилка прийде до хлопців. Треба щось таке, що довго не псується. Хоча вони дуже сумують за домашньою їжею, але на буржуйці хіба Мівіну запариш", — розповідає дівчина.
Бахмут — дім
Вже понад 10 місяців Анастасія готує домашні смаколики для друзів на фронт, або збирає спецзамовлення. Зазвичай — це макарони, різні крупи, пластівці, м’ясні консерви та соління.
Така продовольча полиця набирається дуже швидко, аби за тиждень-другий кілька коробок з їжею та одягом їхали за призначенням. Напрямок неблизький — Бахмут, рідне місто, якого майже немає, але там досі залишаються друзі.
"Я не могла повірити, що мої однокласники, які пішли до армії за кілька місяців до війни, зараз боронять околиці рідного міста. Здається, що їх розподілили в сусідні села. Так, щоб вони не бачили, що від рідних їм вулиць нічого не лишилось. Місто — практично руїна", — з сумом каже дівчина.
Настя показує нам фото прильоту в її дім у Бахмуті. Прибудинкову територію в липні розтрощила осколками ракети. На щастя, мати з бабусею дівчини виїхали до неї в Одесу. Те що залишилося від дому — розікрали. Про це дізналися вже зі слів сусідів.
"Завдяки тому, що там українські військові ще є надія повернутися додому. Бо місто розташовується в ямі, якщо зайде русня, то наші зі своїх укріплень засиплють цю яму всі, що у них є. Тоді це буде другий Маріуполь", — розповідає Настя.
До коробки ми продовжуємо складати харчі: банки маринованих огірків, "сушку" на узвар та консерви. Останні, до речі, з набору гуманітарної допомоги, котру отримують мама з бабусею дівчини.
"На двох вистачає й одного набору, це їм дають на 3 тижні стільки. Вони розуміють, що хлопцям потрібніше. Але з дійсно необхідного — банальні бинти та марлеві відрізи, перекис, знеболювальне, засоби гігієни та шкарпетки. Часом просять термобілизну. Хлопці кажуть, що видали хорошу форму, але хочеться чогось щільнішого до тіла. Я знайшла сайт, де по 900 гривень, замовила 10 комплектів. Як тільки доставлять, одразу все це добро поїде поштою на фронт", — ділиться планами волонтерка.
Хоча Анастасія сама собі звання волонтера не надає. Каже, що вона більше розподільчий пункт. Перший досвід координаторки вона набула у квітні минулого року, коли тимчасово перебувала на заході України. Там вона допомагала військовим та переселенцям зі східних областей країни переправляти гуманітарку через кордон.
"Взагалі, 24-го лютого, я записалась, щоб мене взяли в ТРО. Але я не дуже підходила. Тож з рідними ми поїхали до родичів у львівську область. Гумдопомога з Європи йшла до Львова чи Франківська, а далі на Дніпро. Зараз стало простіше, бо відбили ворога і все відправляється в Краматорськ — це 10 км від фронту. До Дніпра ж їхати більше сотні", — згадує дівчина.
Перший Мавік
Більшість коштів на закупи Насті передають самі друзі-військові. Можна сказати, що витрати на їжу на термобілизну — дрібні, бо у квітні минулого року треба було зібрати 114 тисяч гривень на розвідувальний дрон. Тоді наші військові намагались відбити Лисичанськ.
"В Україні він коштував 200 тисяч, в Польщі — 114 000. Це було складно, саме процес на митниці, всі документи, кому, для чого, де гроші взяли. Але хлопці зібрали гроші за тиждень. Я з Одеси допомагала з паперовою тяганиною. Але ось так — прийти, приготувати, купити та вислати — це вже зараз. Так я розумію, що я щось роблю для свого міста. Щоправда, дрон так і залишився в Лисичанську", — каже Настя.
Варто відзначити самовідданість і Настиних друзів-військових. Адже вони створили свій бренд одягу, шили його навіть під обстрілами. Хлопці виготовляли одяг з патріотичними надписати на стікери. Вторговані гроші йшли на потреби побратимів.
"Всі ці хлопці з футбольної "тусовки", спільнота "Забой". Забой — це місце розробки корисних копалин у шахті. Вони допомагають переселенцям, дитячим будинкам і, звичайно, побратимам на фронті. Тож наші військові не чекають лише на допомогу країни та волонтерів, а й розраховують на себе", — захоплено розповідає дівчина.
За словами дівчини, вони донатять на наближення перемоги України, так само як і цивільні українці. А наше завдання — не зупинятись. Бо ми маємо зробити все, щоб кожен українець зміг повернутися додому.
"Найперше, що я зроблю після перемоги — поїду додому. Хтось каже, що поїдемо в Крим святкувати перемогу, а я кажу ні. Якщо скажуть, що ми починаємо відбудову, то моя дорога в Донецьк, Маріуполь", — посміхаючись каже Настя.
Так звичайна дівчина з волі серця, не шкодуючи ні грошей, ні свого часу стала частиною великої волонтерської сім'ї, яка має одну мету — наближати перемогу.
Читайте Новини.LIVE!
