Непотрібні діти: чи виправдав себе проєкт "Вікно життя" при пологових будинках Одеси

15 лютого пізно ввечері у "Вікні життя" пологового будинку №5 на вулиці Маршала Говорова вчергове залишили дитину. Спрацювала сигналізація, медики прийняли та оглянули малюка. У спеціальному боксі був хлопчик вагою 3 кілограми 250 грамів, малюк повністю здоровий. Подальшу долю хлопчика вирішуватимуть соцпрацівники.

А як склалася доля інших малюків, яких залишили в одеських "Вікнах життя" та чи виправдала себе ця ініціатива – читайте в матеріалі Новини.LIVE Odesa.

Доглянутий і абсолютно здоровий

У "Вікні життя" при пологовому будинку №5 медики знайшли місячне немовля. Поруч із малюком були особисті речі та записка від матері. Жінка написала, що хлопчик народився 15 січня.

"Було написано, що дитина востаннє отримувала харчування о 20:00 цього ж дня. І про те, що він не зареєстрований. Після того, як немовля оглянули наші педіатри та констатували задовільний стан, було викликано представників Служби у справах дітей, управління внутрішніх справ. Складено акт, і дитину переведено до нашої дитячої міської лікарні", – розповів директор пологового будинку №5 Ігор Шпак.

Жодних гематом та попрілостей у малюка немає, він абсолютно здоровий. Швидше за все, дитина з'явилася на світ саме в цьому пологовому будинку.

Шанс на життя

Соціальний проєкт "Вікно життя" працює в Одесі з 2012 року. Перші бокси з’явилися при пологовому будинку №7 та дитячій міській лікарні №3.

"Було дуже багато новин у ЗМІ на кшталт “дитину викинули у сміттєвий бак”, “знайшли тіло немовля у підвалі”, “дитину виявили закопаною на городі” та інші схожі публікації. Тоді я звернувся до поліцейських, щоб дізнатися, скільки насправді таких випадків. Правоохоронці сказали, що теоретично дуже багато прихованої статистики, тобто новини про де завгодно кинутих дітей можна було множити на 5. Більша частина злочинів залишається непоміченою, бо дуже рідко помічали дітей у вигрібній ямі чи в городі. Тоді я почав гуглити інфу, як можна допомогти дітям, від яких відмовляються батьки. Знайшов кілька матеріалів про “Вікна життя”. В Одесі їх було 2 – у селищі Котовського при дитячій лікарні і при пологовому будинку №7. Але це не можна було назвати “Вікном життя”, бо це була маленька кватирка з кабінету лікаря. Нам розповіли, що часто туди залазили безхатченки", – розповідає автор ідеї "Вікно життя" в Одесі, громадський активіст Анатолій Кавун.

Тоді чоловік вирішив, що той, хто має намір позбавитися малюка, повинен мати можливість залишити його в безпечних умовах, не замислюючись, як довго доведеться добиратися туди та де можна залишити дитину. Спонсори, які досі залишаються анонімними, підтримали важливу ініціативу і профінансували цей проєкт. Спочатку в Одесі реконструювали два наявні бокси, а потім почали домовлятися про встановлення "вікон" з іншими пологовими будинками, медиками і міською владою.

"Вікна життя" встановили у не надто прохідних та освітлених місцях, де немає відеоспостереження. Вікно і сам бокс обклеєні прозорою матовою плівкою, щоб не злякати того, хто приніс дитину, якщо в приміщенні за вікном зараз знаходиться медперсонал. Матусь, які залишили своїх дітей не розшукують поліцейські, їх імена не озвучують публічно. Крім того, їм дається місяць для того, щоб передумати, і підтвердивши свою особистість, забрати дитину назад.

"Завдяки тому, що дитина поміщається в безпечне місце, де протягом декількох хвилин їй нададуть медичну допомогу, вдається врятувати життя дітей та запобігти знаходженню дитини в умовах, які можуть становити небезпеку для їхнього життя та здоров'я", – зауважили в пологовому будинку №7.

Пізніше активісти замислились над тим, щоб встановити бокси і в містах Одеської області. Ідею підтримали не всі, "Вікно життя" встановили лише у центральній районній лікарні міста Роздільна. Зусилля були недаремними: врятованими виявилося кілька новонароджених.

"В інших районах області ми виступали перед лікарями, але вони скептично ставляться до проєкту, мовляв, це проблематично та вимагає вирішення низки бюрократичних питань. Ми спілкувалися з чиновниками, з депутатами. Вони казали, що проєкт справді важливий, ніби підтримували ідею, але проходив час і наступала тиша. Я не розумію, чому вони так байдуже ставляться до цього, адже нам від них не потрібні гроші на реалізацію задуму", – обурюється Анатолій Кавун.

Зауважимо, перше "Вікно життя" в Україні з'явилося у 2009 році – у перинатальному центрі у Львові. Згодом відкрилося ще одне – у шпиталі Андрія Шептицького. Потім обидва бокси закрилися: перший – на час ремонту в лікарні, а в шпиталі ухвалили таке рішення після того, як у боксі знайшли мертву дитину. За однією з версій малюк помер уже у приймачі, бо не спрацювала сигналізація. Відкриваючи бебі-бокси в майбутньому, адміністрація Львівської міської дитячої клінічної лікарні постаралася зробити все можливе, щоб уникнути таких випадків. Потім такі "вікна" почали відкриватися у столиці, а згодом і в інших містах нашої країни.

Майбутнє немовлят

За словами працівника пологового будинку, лікаря-акушера Вадима Остапенка, спочатку дітей, яких залишили у "Вікні життя", оглядають медики міської інфекційної лікарні та проводять всі необхідні обстеження та аналізи. Якщо інфекційних захворювань у малюка не знайшли, то далі вони потрапляють до Будинків малюка. В Одесі таких два. Спочатку дитина отримує відповідний статус – сирота, а після цього її заносять в спеціальну базу на усиновлення, а також ставлять на первинний облік.

"Працівники Будинку малюка роблять анкету малюка і протягом місяця шукають їм батьків на усиновлення. Якщо після закінчення терміну знайти сім'ю сироті не вдається, анкету надсилають до обласної служби та Міністерства соцполітики. У такому разі претендувати на усиновлення можуть люди з інших міст України", – пояснює Остапенко.

Якщо пошуки батьків по всій території України виявилися марними, після 4 років дитину переводять до інтернату або дитбудинку сімейного типу. З 5 років право на усиновлення отримують громадяни інших країн, які мріють про дитину. Однак якщо малюк має групу інвалідності, то іноземці можуть усиновити його вже за рік безуспішних пошуків прийомних батьків в Україні. Після усиновлення родину ставлять на облік та організовують соціальний супровід, за необхідності надають правову та психологічну допомогу.

Першою у "Вікні життя" залишили дівчинку. Це сталося влітку 2013 року при одеському пологовому будинку №7. Їй було близько 3,5 місяців вага становила майже 5 кілограмів. Зараз їй 9 років, вона живе у люблячій родині та ходить до школи. Якщо казати про інших малюків, яких залишили у "Вікнах життя", то їх також всиновили. Всіх, крім хлопчика, якого залишили 15 лютого у пологовому будинку №5. Зараз він знаходиться під наглядом медиків у міській дитячій лікарні. У мами, як ми вже писали вище, є місяць, щоб передумати і прийти за своїм сином у Будинок малюка.

За словами директора Центру репродуктивної та перинатальної медицини Вячеслава Камінського, породіллі за своїми малятами переважно не повертаються. Натомість українські родини, які не можуть виносити і народити власну дитину, роками чекають своєї черги на усиновлення.

Родина Віталія і Оксани Іванових (прізвище змінено на прохання співрозмовників) тривалий час перебувають у черзі за новонародженою дитиною. Через захворювання жінці у 30 років поставили страшний діагноз – безпліддя. Зараз їй 34, але віра в те, що вони зовсім скоро зустрінуться зі своїм сином або дочкою нікуди не зникла.

"В Україні є черговість на новонароджених дітей. І відповідно до цієї черговості сімейним парам пропонують стати батьками тієї чи іншої дитини, яку залишили у пологовому будинку. Ці люди, як і ми, пройшли школу усиновлювачів, органи опіки вже зібрали про них всі характеристики, соцпрацівники знають, що їм можна з упевненістю віддавати дитину. Ми з чоловіком щомісяця телефонуємо працівникам органів опіки, але нам відповідають, що наш час ще не прийшов", – розповіла Оксана Іванова.

Покинуті діти

Досвід всіх "Вікон життя" говорить про те, що бебі-бокси більшою мірою розраховані на, умовно кажучи, "пристойних" жінок, які опинилися у складних життєвих обставинах і не можуть залишити дитину в себе, але дбають про її безпеку. Водночас є люди, які викидають новонароджених у контейнери для сміття або залишають їх на вулиці під кущем навіть взимку. Наприклад, в середині січня на Закарпатті жінка зателефонувала до "швидкої" і повідомила, що знайшла новонароджену дитину в смітнику. Медики та поліція, що прибули на виклик, помітили, що жінка нервується, а в свідченнях плутається. Зрештою, зізналась – історію вигадала, щоб приховати вагітність 16-річної доньки, бо боялася осуду сусідів. А в листопаді на Тернопільщині дитину знайшли на території закинутого молокозаводу на краю селища Товсте. Немовля було у великій поліетиленовій сумці, замотане у шмаття. Того ж місяця на Львівщині малечу знайшли на сходах їдальні місцевого політехнічного фахового коледжу.

Часто, на жаль, знаходять вже мертвих дітей. В листопаді в Мелітополі Запорізької області дитину загорнули у рушник і поклали до пакета, після чого викинули до бака з непотребом. Мертве немовля у сміттєвому баку знайшли двоє безпритульних біля одного із багатоповерхових будинків.

У деяких європейських країнах є практика "анонімних пологів", коли породіллю в лікарні не реєструють і вона може відмовитися від дитини, але натомість отримує якісні медичні послуги. В Україні така можливість законодавчо не закріплена, хоча насправді все працює так само.

"Пологи ми приймаємо безкоштовно. Будь-яка жінка може приїхати до нас вдень і вночі без паспорта, сказати вигадане ім'я, народити дитину, після цього написати від неї відмову, і все – з неї знімається будь-яка відповідальність, тому що вона не піддала малюка жодному ризику, при цьому пологи залишаються анонімними", – пояснюють працівники пологового будинку.

Незважаючи на це, для багатьох малюків перший день життя стає останнім. Вони залишаються безіменними немовлятами на холодній полиці моргу.