Одесити несуть квіти до пам'ятних місць — яка ситуація на Алеї слави

Сьогодні, 9 травня, Україна вперше відзначає День Європи, проте для деяких він зберігся у пам'яті як День визволення. Загалом, охочих покласти квіти було не так багато, як було цього ж дня минулого року. 

Про це передають журналісти  Новини.LIVE з місця подій.
 

Сьогодні на Алеї слави правоохоронці посилили міри безпеки. Перед тим, як пройти до пам'ятника Невідомому матросові, у одеситів та гостей міста перевіряють посвідчення особи, а також оглядають особисті речі, аби запевнитись, що ніхто не має при собі небезпечних речей.

Загалом сьогодні небагато людей можна було спостерігати на Алеї Слави в Одесі. Хтось приходить, аби вшанувати пам'ять загиблих рідних та близьких, але є й такі, для кого за роки життя це стало просто звичкою.

Останній раз бачив тата

Квіти до пам'ятника Невідомому матросові сьогодні приніс і Петро Іванович — чоловік, який в перший раз подивився в очі війні у віці 10 років. Сьогодні, майже 80 років потому, пан Петро ділиться своєю історією.

"30 років я віддав Батьківщині на флоті — від матроса до капітана 1-го рангу. Щодо війни — це довга розмова. Мій батько був призваний 25 березня на перепідготовку. Потім почалась війна. І з того часу більше ми його не бачили. Мені тоді було 10 років", — згадує чоловік зі сльозами на очах. 

Життя рідних забрала війна

За часи Другої світової війни багато українців віддали свої життя за те, аби замість них жити продовжували їхні діти та близькі у вільній від нацизму країні. Людмила розповідає, що під час Другої світової у захисті рідного міста Одеса брала участь її найближча та найрідніша людина — мама. 

"Моя мама — учасниця бойових дій. Вона на передовій під час захисту Одеси носила ящики зі снарядами. Сьогодні я відчуваю лише сум та жалість", —  говорить Людмила.

"17 моїх знайомих під час блокади Ленінграду померли від голоду. Моя мама перебувала у концтаборі, а батько — воював. Три рази його ранили, однин раз він був контужений. Я втратила дуже багато родичів у тій війні...", — згадує із сумом Антоніна.

Коли ж нацистів вдалось вигнати з української землі, радянська влада розгорнула масові репресії проти тих, хто підтримував національно-визвольну боротьбу. Борців за Незалежність України свідомо очорнювали, називали колаборантами німецьких нацистів та відправляли до концтаборів.

Під час того, як Україна переплітає свою історію з майбутнім. Кожна розповідь, кожна сльоза, кожен вигук пам'яті — це нагадування про вартість миру і свободи, за які ми сьогодні боремось. Сьогодні ми вшановуємо минуле та будуємо майбутнє нашої Незалежності та Суверенності.