Рік, який змінив усе: як жила Одеса у 2022 році
Вранці вибухи в місті 24 лютого стерли оптимізм одеситів, які до останнього не вірили, що повномасштабне вторгнення відбудеться. Миттєво у попиті стало пальне, ліки та продукти. Одесити виїжджали з міста чи розливали коктейлі Молотова, готуючись до оборони. Місто було не впізнати.
Як змінювалася Одеса і життя в ній у 2022 році — у матеріалі Новини.LIVE.
Перший день повномасштабного вторгнення очима одесита — це кілометрові черги на заправках. Хтось заправляв повний бак і вирушав до кордону з Молдовою.
Але більшість жителів міста готувались до оборони. На вулицях з'явилися протитанкові їжаки, немов із хронікальних фото Другої світової. Щоб підтримати дух, на вулицях розмістили борди-послання для російського корабля.
Історичні скульптури ховали за парканами та мішками з піском, як пам'ятник Дюку. Непорушно стояла лише Катерина II, але донедавна.
Черги у магазинах, банкоматах й обмінниках
Справжня паніка відчувалася на продовольчому рівні. Ті, хто залишався у місті, — "змітали" з полиць магазинів усе, що довго не псується: олія, крупи, макаронні вироби, консерви.
"У містах з посиленими військовими діями — Київ, Харків, Суми, Миколаїв — сформовано опорні магазини для максимального наповнення їх харчовими продуктами й товарами першої необхідності для мешканців зазначених міст. Інші магазини у цих містах працюють до повного розпродажу наявних товарних залишків та стабілізації ситуації", — так наприкінці лютого коментувала забезпечення товарами одна із найбільших українських мереж магазинів
Було проблематично знайти бутельовану воду і навіть сіль. Остання стала дефіцитом по всій Україні після обстрілу "Артемсолі" в Соледарі Донецької області. Через місяць-два партії солі завезли з Польщі, Румунії та Туреччини, щоправда, із новими цінниками.
Одесити поспішали позбутися гривні, що дало добре заробити спекулянтам. Також масово знімали готівку з рахунків.
"Ми сіли до поїзда, не знаючи, куди він їде"
З першого дня повномасштабного вторгнення найбільші черги, звісно, були на вокзалах. Після захоплення Херсона та спроб росіян йти далі Півднем українці кинулися до Одеси. Люди вивозили лише необхідне. Хтось рятував літніх батьків, вивозив дітей і навіть свійських тварин, адже незрозуміло, коли можна повернутися. Наше місто стало точкою, з якої розпочинався рятувальний шлях людей з Миколаєва та Херсона. Чиїсь дороги розходяться, і розпочиналися нові історії.
"Люди спали в тамбурах, на третіх полицях і просто в проходах вагонів. Поряд з нами стояла жінка з двотижневим малюком. Ми з подругою намагалися хоча б подрімати удвох на верхній полиці. Згодом поступилися мамам з дітьми. Вони чергувалися — спали по годині. Здавалося, що я у фільмі та все це неправда", — згадує одеситка Марія.
Дівчина 5 березня разом із подругою та котом Василем тікали від війни. Їхній виїзд припав на період рекордного заповнення вокзалу. Люди стоячи їхали поїздами до прикордонних областей, щоб далі шукати притулків у Європі. За словами Марії, понад тиждень вона разом із сім'єю вагалася, але новини з уже окупованого Херсона жахали.
"Бачили новини, що ґвалтують дівчат, вбивають і катують. Хлопці нам почали збирати валізи, бо й з Миколаєвом було незрозуміло. Ми поїхали, у Львові три години чекали на автобус, це насправді, небагато. На кордоні тиснява, були паніка і відчай", — додає дівчина.
Наприкінці квітня черги за кордон були ще більшими
У Польщі шляхи дівчат розійшлися, Марію в Німеччині прийняла у себе колишня сусідка з Одеси, яка у 2014-му теж тікала від війни. У німецькому Ростоку разом з іншими українцями одеситка брала участь у благодійних забігах та донатила на армію з останніх заощаджень. Але не вистачило сил бути далеко від дому, де щодня звучали сирени.
"Ми поверталися 28 квітня. На кордоні все ще були черги, українці тікали, бо боялися масованих обстрілів на 9 травня. Але мені краще бути у війні, а не в істериці десь за тисячі миль. Тут я зможу щось робити, допомагати. Наприклад, ми збирали використані електронні сигарети, щоб із їхніх деталей будувати повербанки для бійців", — одеситка Марія Жигульська.
Підтримка волонтерів
Багато українців, які невдовзі поверталися додому, займалися благодійністю, бо робочих рук не вистачало. Допомога волонтерів частково закривала потреби фронту та все більше набирала обертів.
Одеські ресторатори на базах своїх установ створювали волонтерські центри, де збирали все необхідне для ЗСУ та прифронтові міста. Ресторанний бізнес був на волосині від краху, адже більшість місцевих поїхала за кордон, а туристів у військовій Одесі годі було чого чекати. Приклад одеського ресторатора Андрія Зарічанського показує, що можна врятувати робочі місця та допомагати країні.
"Ми возимо пораненим їжу на фронт. Я особисто сам їжджу. Щонеділі ми завантажуємо 10-15 машин з тисячами порцій їжі. Я об'їхав увесь південь фронту. Я беру кредити в багатьох банках, адже сьогодні важливо створювати нові робочі місця та показати нашій команді, що ми працюємо і розвиваємося. Зараз можна закритися, чогось чекати, залізти в телефон і там просто згоріти в потоці новин. Краще розвиватися", — розповідає ресторатор.
Швидке переформатування з бізнесу на благодійність дало свої результати, щоб за 10 місяців війни у нашому місті відкривалися нові бізнеси із сусідніх областей.
Пір під час війни
Але не обійшлося без скандалів. Туристична Аркадія, насичена сезонними закладами, була у великому мінусі. Адже пляжі замінювалися протидесантними мінами, щоби ворог не ступив на берег Одеси.
Та й пляжів як таких не було — одні заросли бур'янами, з інших вивели пісок для укріплень ще навесні. Тож купатися в морі було заборонено. Запеклих одеситів це не завжди зупиняло. Багато хто, попри попередження, все одно примудрявся залізти у воду. Патрульним довелося навіть патрулювати одеське узбережжя. Ресторани карали штрафами на сотні тисяч гривень, які працювали у комендантську годину. Хтось працював підпільно, тихо. Не обійшлося і без жертв — в області кілька людей загинули, вирішивши скупатися у морі. Вони натрапили на міну у воді.
Блекаути
Чергове потрясіння для українців та одеситів стало зокрема відключення світла. Через російські обстріли української енергосистеми, які тероризують нас з жовтня, без світла залишалися мільйони абонентів. Але ні смерть, ні темрява не зламали наш дух.
Тому в одеському регіоном з'явилися пункти незламності — у школах, відділеннях поліції, наметах ДСНС та навіть у кафешках із генераторами. Люди виходили з утруднення різними шляхами — готували їжу на сухому спирті та проводили уроки прямо з вулиці.
Але сьогодні важко уявити, щоб ресторани та кафе були закриті до комендантської. Адже навіть невелика кафешка за рогом вашої вулиці сьогодні є пунктом незламності, де можна працювати дистанційно. Тим самим не дати економіці країни впасти та, звісно, допомагати Збройним силам України.
Читайте Новини.live!