"Прокинулися вранці від того, що над вухом виють сирени": інтерв’ю з мандрівниками з Одеси. Частина ІI

21 червня 2021 15:00

оновлено: 12:18

Ростислав Лушин

None

Поділитися

Тревел блогери України - інтерв'ю з творцями - Куда теперь?

Ростислав Лушин

None

Влітку 2018 двоє одеситів без грошей вирушили в навколосвітню подорож. Наші сьогоднішні герої — Дмитро Пасішнюк та Владислав Нечитайло — за кордоном вони провели майже 2 роки й автостопом об’їхали понад 40 країн. Все це пройшло у рамках їхнього проєкту “Куда теперь?”.

Чи вийшло в них здійснити задумане й чому ставити намет поруч із мечеттю це погана ідея — розбиралися Новини.LIVE Odesa.

Читайте також:

Читайте також: “Одного разу нас заарештували в Амстердамі” - інтерв’ю з мандрівниками з Одеси . Частина І

— Ви часто зупинялись у місцевих, були якісь неприємні ситуації, пов’язані з ними?

Д: Так, декілька разів нас намагалися зґвалтувати — були й такі випадки.

В: Але це рідкість. Наприклад, приїхали ми якось до хлопця в Німеччині, заселилися, він із нами майже не розмовляв. Ми погуляли (він нам попередньо залишив ключі, а сам пішов), а після повернення у квартиру лягли спати. Він приходить десь годині о 3 ночі, абсолютно п’яний — вирішив, що ми грабіжники, і виставив нас із квартири. Довелося йти на вокзал.

Д: Ще чомусь люди думають, що якщо ми з України, то обов’язково маємо в якості подяки чоловікам надавати їм всілякі послуги сексуального характеру. Були водії-далекобійники з якими ти їдеш на передньому сидінні, а вони мов би випадково кладуть руку тобі на коліно, і ти думаєш: це натяк або він просто не влучив по коробці передач? Але коли він починає грати бровами, то сумнівів не залишається, і доводиться просто перекласти його руку назад.

І ще часто було незрозуміло: це особливість культури або реальні домагання. Один хлопець із Туреччини запропонував масаж. Ми вирішили, що це нормально, адже в тих краях чоловіки взагалі цілують один одного в щоку при зустрічі. Я погодився, він почав масажувати плечі, а потім спустився ближче до талії й це вже було дивно. Поступово підозрюєш, що щось тут не так. А коли він починає спускати тобі труси, то ніяких сумнівів знову не залишається. І вийшло так, що в цієї людини ми мали провести 3 дні. А сказати, що все, ми йдемо, не могли — намагалися якось змиритися і відгородитися від цього, хоча зараз я розумію, що треба було просто тікати.

І після масажу він говорить: “Хлопці, у мене дві кімнати, а нас троє. Давайте хтось один спить тут, а інший йде зі мною.” Зрозуміло, що в його кімнаті буде щось страшне. Я одразу сказав, що ми з Владом не розлий вода — ми маємо спати разом. На перший раз він погодився, але заявив, що наступної ночі хтось із нас безумовно буде спати з ним. Ми взагалі думали, що завтра по-тихому підемо від нього, але потім у квартиру заселилися ще два туриста: один із Росії, інший з Кореї. І вони начебто знайшли з цим турком спільну мову. І коли ми з хлопцем із Росії обговорювали домагання з боку господаря, він запропонував відправити до нього корейця, щоби самим залишитися в безпеці: “Краще він, ніж ми”. У підсумку ми втрьох вчинили максимально по-свинськи: послали цього корейця до нього. І серед ночі із замкненої кімнати турка виривається цей хлопець, забігає до нас, починає збирати речі й просто тікає звідти. Ми, щоправда, прикинулися, що спимо… А потім, вранці, коли прокинулися, виходить цей турок і посміхається так, мовляв, хто з нас наступний?

Хоча, незважаючи на такі історії, не хочеться, щоб склалося неправильне уявлення про подорожі. Багато дівчат, які вирушають в дорогу, бояться, що їх зґвалтують. Насправді така ймовірність є, але якщо ти їдеш автостопом, це не означає, що до тебе обов’язково будуть приставати. У нас таких випадків було штук 5, але ми поміняли понад 2 000 водіїв. Тож відсоткове співвідношення дуже маленьке.

— Чи є у вас якісь свої, напрацьовані досвідом, правила подорожей?

В: Ну, з того, що в мене виробилося під час подорожі, можу назвати наступне: у кожному парку я бачу місце, де краще поставити намет.

Д: А щодо чітких правил… Ми б все одно їх порушували, адже якщо ти подорожуєш без грошей, то в будь-якому випадку десь доведеться проїхати зайцем, або в музей без квитка пробратися.

В: Я б виділив одне правило: потрібно спілкуватися з водіями. Є дуже багато автостоперів, які користуються цим тільки як безкоштовним способом пересування. І, частково, так і є, але треба давати щось натомість: поговорити з водієм, допомогти чимось, не дати йому заснути. І ще: спочатку здавалося, що з собою потрібно взяти якомога більше речей — адже щось точно стане в нагоді. І рюкзаки в нас були дуже великі й незручні. Тому, якщо є можливість витратитися на надійне спорядження, хоча б на рюкзак, то треба його брати. І бажано не дуже великий — речей повинно бути по-мінімуму.

Д: Так, коли я їхав з Італії в Йорданію, я спалив свій рюкзак на 80 літрів і взяв маленький, на 5. Кинув туди дві пари нижньої білизни, зарядку, паспорт, зубну щітку й пасту. Основний комплект одягу був на мені, а оскільки я їхав у південну країну, то багато речей мені не було потрібно. І таким чином я спокійно подорожував 3 місяці арабськими країнами — найнеобхідніше завжди можна було дістати вже в дорозі.

— А в яких найхолодніших і найнезручніших місцях доводилося ставити намети?

В: У нас був випадок, коли ми розбивали табір на спортивному майданчику в спальному секторі, у Будапешті. А одного разу Діма знайшов якийсь парк. Ми забралися туди — перелізли через високі стіни. І виявилося, що це національний парк, у якому живуть панди та інші звірі.

Д: Мені дуже запам’ятався випадок із ночівлею в Греції, у Метеорах, на одній зі скель. Туди туристів навіть за гроші не пускають, а я заліз туди й там переночував. І ще в Петрі, Йорданія. Ми зайшли туди з іншого боку, по пастуховій стежці, щоб не платити 100 доларів за вхід. І вже в туристичній зоні кинули каремат і спальний мішок із наміром там переночувати. Але ми не врахували, що вночі в пустелі дуже холодно, і сильно там змерзли.

В: У нас із Дімою ще була пара випадків. Перший — ми зупинилися десь у лісі й в якийсь момент, вночі, зрозуміли, що по намету хтось водить чи рукою, чи то ще чимось, а навколо нас тріщать палиці. І я прокидаюся через це, намагаюся розбудити Діму, а він мовчить, мовчить, а потім каже: “Все, Влад, відчепися, я не хочу нічого чути!”. А ця штука зовні продовжує по намету шарудіти. Діма вже схопив ножа, я — наш металевий ліхтарик. Ми лежимо, думаємо, що все, кінець, а воно ходить і ламає палиці. Було видно велику тінь, але що це — ми досі не знаємо. Причому воно ходило так кілька годин.

Д: Думаю, тут ще зіграло роль самонавіювання. Бо коли ми тільки спускалися до стоянки, бачили статуетку жінки з хвостом тигра — щось із місцевої міфології. І наш мозок собі вже додумав, що швидше за все це була вона.

У мене зі схожих був випадок у Сербії. Там є місто Диявола, воно розташоване в горах. Вирішено було піти туди вночі, дістатися до самої вершини. І я підготував себе до того, що якщо почую якісь звуки, шарудіння, то все це буде лише грою моєї уяви. Потім я йду та починаю бачити різні галюцинації: щось літає, щось світитися — мозок починає божеволіти. Виявилося, що це були світляки, а я їх до цього ніколи не бачив. Піднявся на самий верх, розбив табір і заснув. А серед ночі, коли прокинувся, світив Місяць і я побачив, що на мою палатку падає тінь від чиїхось рогів — наче Диявола. І щоби спати спокійно, я вирішив перевірити — відкрив намет, а там корова стоїть.

В: А ще якось у Туреччині, коли ми тільки почали ставити намет, до нас відразу підбігає чоловік із пістолетом і каже: “Ні-ні, хлопці, тут небезпечно!”. Ми спочатку злякалися, вирішили, що він грабіжник. Але нас відвели на якусь автостоянку і сказали спати там. Ми так і зробили. А прокинулися вранці від того, що над вухом виють сирени. Я відкриваю намет, намагаюся вийти, а навколо густий туман. Я був абсолютно впевнений, що починається авіаудар, думаю: “Це що, ми тут помремо, виходить? У цьому селі?! Ще й у цьому наметі?!” Починаю будити Діму, кажу, що нас вбити намагаються. А в результаті виявилося, що ми поставили намет біля мечеті, а там кожного ранку о 5 годині йде намаз — вони моляться й щось починає сильно завивати.

Д: Ще ми з Владом довгий час намагалися не дихати — думали, що повітря буде отруйне через газ.

Плюс цікаво подорожувати не тільки заради красивих місць, але й для вивчення історичних моментів. Наприклад, ворожнеча між Македонією та Грецією: греки вважають, що македонці уявили себе бозна-ким і назвали країну на честь Олександра Македонського, а македонці, зі свого боку, вважають себе засновниками Греції.

В: Коли їздиш із водіями з різних країн, то дізнаєшся багато різних позицій, а потім сам поступово створюєш свою точку зору.

— Можна сказати, що з подорожі ви повернулися абсолютно іншими людьми?

В: Так, звісно. З нами багато чого сталося. І я, і Діма кілька разів ледь не загинули, без перебільшення. Ми проходили один піший маршрут, і в якийсь момент я просто ледь не впав з обриву — він був глибокий та скелястий. Діма якось впав у водоспад. Ще ми потрапили в аварію — від нас тоді не повинно було взагалі нічого залишитися, але ні — нічого не залишилося від машини, а на нас — ні подряпини. Такі моменти дуже сильно змінюють світогляд.

— Що відчували після повернення додому?

В: Спочатку, коли тільки повертаєшся, є якесь незвичне відчуття: ти не можеш повірити, що більше не треба шукати їжу й місце для ночівлі. Думаю, це відчувають багато мандрівників, які повертаються з довгої поїздки: ти приїжджаєш і розумієш, що якісь буденні моменти, які начебто прості як день, сприймаються зовсім по-іншому.

І ще: поживши при зовсім іншому менталітеті, ти дуже важко приймаєш менталітет рідної країни. Він стає якимось противним і незвичним.

— Вам довелося закінчити подорож — чому?

В: У кожного були свої причини. Але в якийсь момент ти усвідомлюєш, що скільки б ти не подорожував, ти все одно не побачиш все. А ми спочатку хотіли побачити максимум — весь світ. Тільки потім зрозуміли, що немає сенсу нікуди поспішати.

Д: Для мене причиною повернення стало переосмислення фінансово-часових цінностей. Коли я виїжджав з України, я думав: мені 18 років, все життя попереду, часу багато, грошей мало. Але під кінець я почав розуміти, що іноді дійсно варто заплатити за якесь задоволення: наприклад, політати в Туреччині на повітряній кулі або зайнятися дайвінгом у Греції. І можна було б отримати ці незабутні емоції, якби в кишені знайшлися зайві 100 доларів.

Плюс у мене була така проблема: я став залежним від емоцій — мені стало важливо отримати ендорфін і норадреналін. Якщо спочатку це були дрібні витівки, наприклад, пройти в музей без квитка, то на середині подорожі ти починаєш залазити на небезпечні скелі. Або вирішуєш сфотографуватися на слизькому боці водоспаду, а там тебе відділяє від смерті буквально дві секунди, і ти виживаєш тільки завдяки тому, що хтось вчасно подав тобі руку. У Саудівській Аравії були випадки, про які я, на жаль, не можу розповісти, бо досі можуть бути якісь наслідки. Але з’являється усвідомлення, що якщо все буде продовжуватися в тому ж дусі, то для отримання емоцій доведеться робити щось зовсім неадекватне. І в підсумку десь не пощастить.

В: Ми сильно перенаситилися і щоби повернути смак подорожей, треба було зануритися в більш сіру атмосферу. У якийсь момент я дуже мріяв побачити північне сяйво в Ісландії. І, коли я здійснив задумане, то спочатку зрадів, але потім подумав: “Ну й що? Тепер можна летіти додому”. І деякі моменти так знецінюються.

Д: Тут можна провести аналогію з людьми, які ставлять собі за мету фінансове благополуччя — вони багато працюють, заробляють великі гроші, але опиняються у вирі цілей, планів та втрачають життя. І тут дві крайності: або сидіти на роботі й нічого не міняти, або, як фанатик, їздити без зупинок. Хоча тут мета не стільки полягає в подорожі, скільки в тому, щоб просто не стояти на місці.

— Є найближчі плани, пов’язані з подорожами?

Д: В кожного з нас є якісь свої цілі. Десь із середини поїздки ми розділилися й подорожували окремо один від одного, тому що бажання в нас вже трохи відрізнялися. А якщо говорити про плани, то хотілося б поїхати в Єгипет у банальний відпочинок з all-inclusive. Придбати путівку за 500–800 євро на двох і тиждень ніжитися на сонці з коктейлями. Просто спробувати й такий формат. А глобально… Хочу зробити собі індійську візу, виїхати на Гоа й жити на фрілансі. З перспективою залишитися там.

В: У мене є проєкт з організації вечірок та інших заходів — ми кілька разів виїжджали автостопом. Цього року теж збираємося поїхати по Україні. Просто вкрай прикро, що ти можеш розповісти, як був майже в будь-якій точці Туреччини, але водночас не знаєш якихось місць в Україні. Особливо коли іноземці розповідають про красу нашої країни більше, ніж ми самі. І доки більшість кордонів закрито, думаємо помандрувати тут.