Два прапори, одна надія: в Одесі пройшла велика хода

У День Державного Прапора центральними вулицями Одеси пройшла хода на підтримку військовополонених, цивільних бранців та зниклих безвісти українців. Поруч із величезним синьо-жовтим стягом учасники несли 100-метровий Прапор Надії. Для багатьох людей у колоні ця акція була не просто символічною: вони роками чекають на своїх чоловіків, братів, дітей та друзів і досі не знають, де ті перебувають.

Про це інформує Новини.LIVE.

Два прапори над Одесою

Учасники зібралися на перехресті Дерибасівської та Преображенської. Звідти колона рушила центральними вулицями Одеси з двома 100-метровими полотнищами — Державним прапором України та Прапором Надії. 

Організаторка акцій в Одесі на підтримку зниклих безвісти, військовополонених та цивільних Вікторія сама знає, що означає чекати на близьку людину. Вона — сестра захисника 14-ї бригади Національної гвардії України. Саме у День Прапора організатори хотіли поставити поруч два символи: державний стяг, під яким українські військові йдуть у бій, і Прапор Надії, який нагадує про тих, хто досі не повернувся.

"Ми сьогодні з родинами зібралися для того, щоб продемонструвати, що Прапор України і Прапор Надії — на одному рівні. Тому що з Прапором України наші захисники йдуть у бій, вони захищають нашу країну. Але, на жаль, вони гинуть, зникають безвісти, потрапляють у полон", — розповіла Вікторія.

Прапор Надії цього дня має нагадати й про цивільних українців у російському полоні. Вікторія звернула увагу, що частина з них опинилася там саме через спротив окупації та небажання приймати російські символи. Тому День Державного Прапора для учасників ходи став не лише святом. За синьо-жовтим полотнищем вони бачать людей, завдяки яким український стяг досі майорить над вільними містами, а поряд із ним несуть символ очікування тих, кого вдома ще немає.

"Ми сьогодні повинні пам'ятати, якою ціною здобувається кожен день, кожна мить. Це не просто свято, це день пам'яті й день вшанування всіх тих, завдяки кому ми сьогодні є і можемо жити", — наголосила організаторка.

Сам формат ходи також обрали невипадково. За словами Вікторії, пройти містом великою колоною — це можливість голосно нагадати про людей, які залишаються в російському полоні або вважаються зниклими безвісти. Родини не дозволяють собі забути про них ані на день і хочуть такого самого ставлення від суспільства.

"Хода — це можливість гучно нагадати, що сьогодні наша Україна бореться за виживання під Прапором України. І є його невидима частина — Прапор Надії. Ми повинні гучно про це нагадувати, не забувати ні на секунду, ні на мить, так само, як не забувають наші родини", — додала Вікторія.

Півтора року без звістки про брата

У колоні були родини, для яких слова "зник безвісти" давно стали частиною щоденного життя. Одна з учасниць розповіла, що її брат зник півтора року тому. Відтоді вона намагається приходити на акції в Одесі щотижня.

Для дівчини ці зустрічі важливі не лише для самих родичів. Вона переконана, що про полонених і зниклих має постійно говорити все суспільство, адже мовчання залишає родини сам на сам із невідомістю.

"У мене зник безвісти брат півтора року тому. Я вважаю, що ці акції важливі для нас і для всього суспільства по всій країні, тому й долучаюся. Я намагаюся щотижня приходити на акції, які проходять в Одесі", — розповіла учасниця акції.

Поруч ішли й люди, у яких немає найближчих родичів у полоні, але війна все одно зробила цю тему особистою. В однієї з учасниць чоловік є військовослужбовцем, а серед її оточення є сім'ї зниклих безвісти та полонених.

Вона зізнається, що хвилюється перед камерою, однак говорити про цих людей вважає важливішим за власне хвилювання. Найбільше вона хоче, щоб сім'ї нарешті отримали звістки про близьких, а всі українці повернулися додому.

"Хочеться їх у цей день підтримати. І не тільки в цей день — постійно нагадувати, щоб люди не забували, що це дуже важливо. Щоб усі наші люди були вдома, щоб усі сім'ї нарешті могли дізнатися, що з їхніми близькими", — сказала учасниця ходи.

Для Ярослава сьогоднішня хода з'єднала теперішню Одесу з містом, яким воно було на початку великої війни. Його батько — військовий, а прапор, із яким хлопець прийшов на акцію, залишається з ним ще з перших років повномасштабного вторгнення. Із цим самим стягом він уже стояв на Приморських сходах.

За цей час, говорить Ярослав, Одеса сильно змінилася і багато пережила. Але відчуття, коли сотні людей разом тримають величезний український прапор, для нього не змінилося. Воно дає сили продовжувати громадську роботу та допомагати військовим.

"Дивишся, як Одеса зовсім інша і скільки всього вже постраждало. Але люди завжди тримають цей прапор. Коли сотні людей тримають його разом — це дуже сильне відчуття. Воно піднімає патріотизм, дає мотивацію далі працювати в громадському секторі, допомагати військовим", — розповів Ярослав.

Раніше Новини.LIVE писали, що в Одесі День Державного Прапора відзначили одразу кількома традиційними акціями. На Біржовій площі підняли синьо-жовтий стяг, Приморськими сходами розгорнули 35-метровий прапор, а Дюка після перерви знову вдягли у вишиванку. До святкування долучилися одесити, військові, волонтери та громадські діячі.

Також Новини.LIVE повідомляли, що над Чорним морем напередодні Дня Державного Прапора з'явився величезний синьо-жовтий стяг. Прикордонники Одеського загону підняли його в небо за допомогою безпілотника. Він став найбільшим українським стягом, який підіймали БпЛА над Одещиною.