“Я під водою, навколо мотузки, а наді мною — повністю перевернутий катамаран”: чемпіонка України з вітрильного спорту розповіла, як стати капітаном

22 червня 2021 18:00

оновлено: 12:20

Ростислав Лушин

None

Поділитися

Вітрильний спорт в Україні - інтерв'ю з дівчиною-яхтсменом

Ростислав Лушин

None

У свої 19 років героїня нашого інтерв’ю Богдана Семенова — капітан яхти, багаторазова призерка, кандидатка у майстри спорту та чемпіонка України 2013 року. Під вітрилами вона почала ходити ще коли їй було 8 років.

Що потрібно, щоб стати капітаном, і як часто перевертаються яхти — розбиралося Новини.LIVE Odesa.

Читайте також:

Читайте також: “Одного разу нас заарештували в Амстердамі”: інтерв’ю з мандрівниками з Одеси. Частина І

— Як ви прийшли у вітрильний спорт в такому ранньому віці?

— Взагалі, мій тато сам яхтсмен і капітан, тож я, можна сказати, пішла по його стопах. А взагалі, одного разу, ще коли я жила в Києві, випадково заїхала в яхт-клуб. Вирішила спробувати і мені сподобалося. Починала я з олімпійських класів, які розраховані більше на дітей, брала участь в різних змаганнях. Коли перейшла на велику яхту, то спочатку була помічником капітана, а потім сама отримала права капітана. Якщо конкретніше — права "судноводія вітрильного маломірного судна до 24 метрів".

— Скільки займали тренування і як вони проходили?

— Наскільки я пам'ятаю, ми тренувалися кілька разів на тиждень, здебільшого на вихідних, а займало все це години по 3-4. Спочатку було страшно і фізично важко, але потім стає простіше і цікавіше. До того ж, це було в наших інтересах: на тренуваннях ми готувалися до змагань, хтось їздив на Чемпіонат України, хтось — Європи. І чим старанніше займаєшся, тим більше можливостей відкривається. Через рік тренувань мені дали гоночну яхту, і з того моменту я їздила на всеукраїнські змагання. Був у мене план поїхати на Чемпіонат Європи, але, на жаль, не склалося. Тому з найбільших змагань — Чемпіонат України, на який ми їздили щороку. І в 2013 я посіла перше місце в молодшій групі.

— А як проходять тренування взимку?

— Ми проходимо теорію, здаємо примітивний іспит на підвищення кваліфікації. Плюс фізична підготовка в спортивному залі та плавання.

— Є своя команда?

— Ні, своєї ще немає — зараз я в пошуку однодумців, з якими можна розділити обов'язки та інше.

— А скільки потрібно людей для команди?

— Зазвичай це 4-5 осіб. Чим більше рук, тим краще, тому що обов'язків на яхті багато: 2 вітрила, багато мотузок, які потрібно тягнути, так що фізичної роботи вистачає. Одному робити це складно, а ось команди з 4-5 людей якраз достатньо: щоб всі були на своїх місцях і знали, що робити.

— До речі, я чув, що професійні яхтсмени не вміють плавати — це правда?

— Так, є такі люди. Правда, особисто я з ними не знайома, і не знаю, як вони справляються з цим.

— А багато дівчат займаються вітрильним спортом?

— Саме вітрильним спортом на Олімпійських класах — так, досить багато. Їх, звісно, менше, ніж хлопців, але тим не менше. А ось дівчат-капітанів на великих яхтах — одиниці. Особливо в Одесі.

— Є думка, що вітрильний спорт — це захоплення для багатих, і без тугого гаманця там робити нічого.

— Так, це теж правда. Це дорогий спорт, спорядження для нього теж коштує великих грошей, тому що воно постійно знаходиться в агресивному середовищі, і доводиться його часто міняти і обслуговувати. А що стосується сум... було б бажання, як то кажуть. Головне з чогось почати — на перших порах можна обійтися без великих фінансів.

— А наскільки вітрильний спорт розвинений в Одесі?

— Хотілося б, щоб справи йшли трохи краще, але у нас досить багато яхт, і останнім часом таке захоплення активно популяризується. Його хочуть розвивати, до того ж, за останній час у людей з'явилося більше можливостей для того, щоб ним займатися.

— Наскільки взагалі доцільно купувати яхту?

— Зовсім недоцільно. Краще поїхати в країни Середземномор'я, наприклад в Грецію або Туреччину, і там орендувати на тиждень яхту, найняти капітана, якщо свого немає, і отримати задоволення. Це буде не дорожче, ніж посидіти в готелі та позасмагати на пляжі. А якщо ви вирішите купити не найдорожчу яхту, то за б/у доведеться віддати приблизно $40 000.

— У яхтсменів є якісь свої традиції або забобони?

— Ну, про жінку на борту — це вже не актуально, часи змінилися. А з тих, про які знаю — після змагань, команду, яка виграла гонки, кидають у воду.

— Як можна отримати права судноводія?

— В Одесі, наприклад, є курси, які тривають 2,5 місяці. Їх я і проходила. Але це тільки теорія, практики там немає. Потім, після проходження курсів, можна подати документи в морську адміністрацію, там здати теорію і отримати права. На іспиті, до слова, можна допустити всього 2 помилки. А ось практика — це вже особиста справа кожного, тому що в Україні її не здають. В такому випадку можна хіба що взяти відповідні курси на яхтах і з капітаном це опрацьовувати. Ще в Одесі для дітей є секція з вітрильного спорту, а для дорослих, як варіант, пройти двотижневий курс в Середземному морі і отримати сертифікат.

— Припустимо, що людина, яка зовсім не знайома з яхтингом, вирішить цю ситуацію виправити, то що їй для цього знадобиться?

— Для початку — знайти яхту, потім, знову ж таки, капітана, який розбирається в цьому, домовитися з ним про заняття. Я, до речі, теж проводжу навчання. Зі спорядження достатньо взяти рукавички і спортивний одяг. Важливо ще брати з собою взуття з білою підошвою — щоб на яхті не залишалося слідів. Ціни на такі заняття можуть бути різні. А ось скільки уроків знадобиться — кожна людина сама для себе вирішує: коли вона зрозуміє принцип управління вітрилами, стане впевнено керувати яхтою і буде повністю розуміти, що відбувається, то цього буде достатньо. А для отримання базових навичок вистачає декількох занять. І, по факту, це може освоїти будь-який бажаючий, який готовий пробувати і відкривати себе чомусь новому.

— А доводилося перевертатися на яхтах?

— Так, бувало — особливо на маленьких олімпійських яхтах. Взагалі, це звичайна справа — перевернутися можна випадково і в будь-яку погоду. Нічого страшного в цьому немає, адже якщо знати, що робити, то перевернутися назад дуже просто. А великі яхти в основному кільові, тобто, у них знизу є велика важка пластина, яка важить половину загальної ваги яхти. І тут діє принцип неваляшки, бо якщо вона нахиляється, то потім повертається в початкове положення. Перевернутися вона може хіба що при якихось зовсім поганих умовах і високих хвилях. А це реально десь в океанах, точно не в Чорному морі.

— У професійному вітрильному спорті можна заробити?

— Так, спортсмени заробляють, якщо рухаються цим шляхом: купують собі спортивні яхти, беруть участь у масштабних змаганнях — якось їм вдається отримувати гроші. Але детально цим я ніколи не цікавилася, тож в деталях не можу розповісти.

— А чим захоплюєтесь крім яхт?

— Подорожі, туристичні походи в гори, сплави на байдарках, а також різні екстремальні види: парашути, параплани, кайтсерфінг тощо. У вільний час люблю вирізати скульптури з дерева, писати прозу — я взагалі до всього відкрита.

— А були якісь критичні випадки, пов'язані з серйозною небезпекою?

— Так, мені тоді було 7 років. У Єгипті ми з татом взяли в оренду спортивний катамаран. Якщо не помиляюся, я була тоді вперше на вітрильному судні. Того дня дув досить сильний вітер. Нам все пояснили і відпустили самих. І все було чудово. Ми отримували задоволення і раділи життю. Через час вже звикли до управління, до вітру і почали щось обговорювати. Але не помітили, як змінився вітер, а в наступну мить — катамаран вже лежить на боці, тато у воді, а я тримаюся руками за щоглу, щоб не впасти у воду. Звісно, мене вистачило ненадовго і я відпустила руки. Але потім зрозуміла, що я під водою, навколо мене мотузки, а наді мною — вже повністю перевернутий катамаран. Я виринула, ледве-ледве забралася на його дно і побачила, як далеко за нами їде катер. Я вся тремчу: чи то від холоду, чи то від страху. Мене забирає катер, я пливу на берег, а тато з однією людиною залишаються перевертати катамаран. Це був мій перший переворот на яхті і, на щастя, не останній.

— Є якась глобальна мета в житті?

— Думаю про одиноку навколосвітню подорож на яхті, але про це поки рано говорити. Для цього потрібне спеціальне спорядження, щоб все було підготовлено і щоб можна було впоратися з цим одному — тому що фізично це дуже складно. Я навіть накидала приблизний маршрут цієї подорожі: через Середземне море, Атлантику, потім через Панамський канал потрапити в Тихий океан, а звідти — у французьку Полінезію і Нову Зеландію. Це моя мрія. Далі перетнути Індійський океан, і повернутися через Атлантику в Середземне море, а після — в Україну.