На Одещині відмовилися зносити пам'ятник Пушкіну — що відомо

У місті Татарбунари на Одещині поки не демонтуватимуть пам’ятник Олександру Пушкіну. Міська влада заявила, що чекатиме на фаховий висновок Українського інституту національної пам’яті. Без цього рішення демонтаж вважають передчасним, попри втрату пам’ятником державного охоронного статусу.

Про це повідомляє Новини.LIVE з посиланням на ГО "Деколонізація.Україна".

Відмова зносу

Виконавчий комітет Татарбунарської міської ради відповів на звернення, яке надійшло через урядову "гарячу лінію", щодо усунення з публічного простору об’єктів, пов’язаних з російською імперською політикою. У документі йдеться, що демонтаж пам’ятників має відбуватися з урахуванням висновку Українського інституту національної пам’яті. Саме тому міська рада направила запит до інституту та вирішила дочекатися його позиції.

У міськраді наголошують, що без фахового висновку ухвалювати рішення про демонтаж пам’ятника Пушкіну не будуть. Відповідь підписав міський голова Андрій Глущенко.

Рішення Мінкульту

Водночас Міністерство культури виключило з Державного реєстру нерухомих пам’яток України чотири об’єкти в Одеській області, серед яких і пам’ятник Пушкіну в Татарбунарах. Це означає, що об’єкт більше не перебуває під державною охороною. Органи місцевого самоврядування мають право самостійно вирішувати його подальшу долю — демонтувати, перенести або змінити статус.

Що відомо про пам’ятник

Пам’ятник Олександр Пушкін розташований у міському парку на березі річки Кагач. Його встановили у другій половині ХХ століття, в радянський період, коли образ поета активно використовували як частину імперської культурної політики. Монумент не пов’язаний із підтвердженим тривалим перебуванням Пушкіна в Татарбунарах.

Історики зазначають, що поет подорожував півднем Бессарабії у 1821 році під час заслання. Саме цю поїздку в радянські часи використовували як підставу для встановлення пам’ятника та надання охоронного статусу. Біля монумента роками проводили шкільні заходи та тематичні урочистості. Окремо у реєстрі фігурував і ще один об’єкт у Татарбунарах — на розі вулиць Героїв України та 23 Вересня. Його вважали символічним місцем, де Пушкін нібито зупинявся під час подорожі. Документальних підтверджень цього немає, однак у радянський період подібні локації масово отримували статус пам’яток.

Чому прибирають пам’ятники

Деколонізація — це процес очищення публічного простору України від символів і смислів, нав’язаних у період російської імперії та СРСР. Вона стосується пам’ятників, назв вулиць, площ і об’єктів, які прославляють імперську політику або чужих для України діячів. Мета деколонізації — повернути український погляд на власну історію та зменшити вплив колоніального минулого.

Декомунізація — це процес усунення символів і спадщини комуністичного режиму з публічного простору. Він передбачає перейменування вулиць, площ, закладів, демонтаж пам’ятників радянським діячам та видалення ідеологічних символів СРСР. Мета декомунізації — позбутися пропаганди радянського минулого та надати перевагу національній історії, культурі та пам’яті. Цей процес не стосується культури загалом, а спрямований на усунення саме політичної ідеології, що нав’язувалася Україні під час радянської доби.

Нагадаємо, ми повідомляли, що в Одесі питання завершення демонтажу забороненої символіки та оновлення складу історико-топонімічної комісії досі залишається невирішеним. Активісти відзначають відсутність реакції на звернення щодо цих питань. Вони наголошують, що тема національної пам’яті є символічно важливою не лише для міста, а й для всієї країни.

Також ми писали, що у Національному музеї історії України у Другій світовій війні демонтували російськомовні написи зі скульптурної галереї, що залишилися з радянського періоду. Цей крок став черговим етапом у процесі деколонізації музейного простору та очищення його від ідеологічних маркерів тоталітарного режиму.