"Народ, який не розучився сміятися — перемогти неможливо": Борис Барський про гумор під час війни
Поділитися
Традиція відзначати День сміху в Одесі нараховує більше півстоліття. З початку свого заснування Гуморина стала відомою не лише в нашому місті, але й далеко за його межами. Навіть під час війни одесити не впадають у відчай, а продовжують жартувати та давати відсіч ворогу не лише за допомогою зброї, але й гострим словом.
Як зародилася одеська Гуморина? Що вирізняє її з-поміж інших фестивалів та чи планують, попри другий рік війни, проведення заходів в Одесі гумористи міста? Про це і не лише журналісти Новини. LIVE поспілкувалися з народним артистом України, учасником комік-трупи та директором театру "Маски" Борисом Барським.
— Одеська Гуморина — що її вирізняє з-поміж інших фестивалів світу? Чому її так полюбили усі?
— Для мене Гуморина, то щось особливе. Я завжди брав участь у ній. Пам’ятаю часи, коли фестиваль засуджували й казали, що він не такий. Зараз я розумію, яким має бути свято гумору, щоб люди вийшли, змогли розслабитися і подивитися іншими очима на життя. Колись я пам’ятаю, як нам дали автомобіль для вивозу сміття. Ми його прикрасили. В день проведення фестивалю йшов дощ, було людей багато і хтось із натовпу крикнув: "Маски", а чого ви на сміттєвозі?" А я кажу: "Хто на яку автівку заробив — на тій і їздить". Люди вирішили нам допомогти та почали кидати в нас копійки. А ще пам’ятаю Гуморину, коли була офіційна хода містом, яка завершилася на стадіоні грандіозною концертно-розважальною програмою.
З часом на проведенні фестивалю почали економити. Пройшла хода і все. А потім була "Комедіада", яку ми проводили. Її приурочили до 1 квітня. Нам спочатку це не дуже подобалося, але згодом прийняли таке рішення. І справжніх масштабів вона досягла, коли до нас приїздили із 25 країн світу клоуни, фантастичне журі: продюсери цирку дю Солей, син Чарлі Чапліна.
Ми брали участь у всіх Гуморинах. Для нас цей день зазвичай насичений. Адже до міста приїжджало багато людей, щоб повеселитися. До речі, після фестивалю в той же день ми ще й ввечері грали спектакль у театрі. Бувало і таке, що жартували один з одного в день Гуморини, причому настільки серйозно все відбувається, що навіть нам гумористам важко було розпізнати жарт.
— На долю одеської Гуморини за останні 10 років випало чимало подій, які відбувалися у суспільстві, й так чи інакше вони впливали на її проведення. У 2014 році у зв’язку із подіями, які відбувалися в Україні, її вперше за багато років скасували.
— Попри скасування проведення фестивалю, ми все одно виходили, бо свято у людей не можна відбирати, щастям та радістю треба ділитися. Того року ми загримувалися і поїхали на Дерибасівську, де було багато людей, як не дивно. Так, як того року нас обіймали — давно такого не було. Минулого року, пам’ятаю, під час Гуморини на пошті гасили марку. Ми теж там виступали, аби підтримати людей і найбільше мені запам’яталося, як люди почали обіймати мене після фрази: "Ну коли ж ця падла здохне?!"
— Чи треба проводити Гуморину під час війни?
— Просто необхідно! Навіть на рівні генів у мене залишилося розуміння, що народ, який не розучився сміятися — перемогти неможливо. Українці настільки об’єдналися і стали єдиним монолітом. Чого тільки варті одеські волонтери, які під музику вантажили пісок у мішки, щоб захистити пам’ятники. Хтось пік хліб, готували їжу — це настільки згуртовує людей. А як одесити возили воду до Миколаєва і як це місто захистило нас своїми грудьми від ворога. Ми обов’язково поїдемо після перемоги до них зі святковою розважальною програмою.
До речі, під час Другої світової війни групи артистів, гумористів їздили на фронт, виступали там та підтримували воїнів. Гумористи свого часу їздили до Афганістану, де давали по 5 концертів в день, і таким чином допомагали пережити складнощі. З початком війни в Україні ми перетворилися на інших людей, думаємо по-іншому, у нас є якась умовна лінія під назвою 24 лютого. Головне — навчилися цінувати те, що маємо.
Нам повернули нашу весну і гарний настрій, у принципі ми його нікому й не віддавали. Тому запрошую всіх у театр "Маски" — гарний настрій вам гарантовано. 1 квітня у нас буде насичення гумористична програма.
— Яким буде 1 квітня цього року в місті? Знаємо, що ви плануєте провести гумористичну програму і в театрі.
— Взагалі, мені б хотілося, щоб все повернулося до колишніх масштабів проведення Гуморини. Я впевнений, що колись воно так і станеться. Для себе ми вирішили, що все-таки вийдемо у місто і трішки будемо розважати людей. Якщо нам вдалося це зробити в період коронавірусу, то чому б не зробити це тепер. Думаю, що якийсь сюрприз підготує і міська рада.
— Не можу не запитати про колишню учасницю комік-трупи "Маски" Евеліну Бльоданс. Вона потрапила під санкції РНБО. Ви якось підтримували зв'язок з нею? Ваше ставлення до тих артистів, котрі сьогодні не засудили російську агресію?
— Вона жодним чином сьогодні не має відношення до мене особисто і нашого театру. Чим вона нині живе нас теж не дуже цікавить, а що стосується театру, то вона не була учасницею театру, а лише знімалася у серіалі "Маски". Якщо вона потрапила під санкції РНБО, значить так має бути. Я вже понад 10 років точно її не бачив і не чув. Вона знайшла себе у москві — там хай і залишається.
Сьогодні люди по-різному реагують на ситуацію, яка нині в Україні. Але комусь вистачає сміливості називати речі своїми іменами, а хтось тишком-нишком веде свої справи й навіть рота боїться відкрити. Я схиляю голову перед тими, кому вистачило сміливості засудити агресію.
— Чим сьогодні живе театр "Маски"? Наскільки менше чи, навпаки, більше стало глядачів?
— За рік війни кардинально змінилася публіка. Люди ходять до театру, бо відчувають необхідність відволіктися від щоденних проблем, а ми, відповідно, вміємо робити їх щасливими. Обличчя людей до вистави та після — дуже різняться. Чимало одеситів із початку війни поїхали з міста, але з’явилися нові глядачі: переселенці, волонтери, територіальна оборона, приймаємо з радістю бійців ЗСУ, які проходять реабілітацію та відновлення у санаторіях. Сьогоднішні глядачі слухають уважно всю виставу, пропускають все через себе. Зараз така культура, що люди бояться нам заважати своїм сміхом. Плануємо ближче до літа відновити весь довоєнний репертуар театру.
— Ну і насамкінець, якою ви бачите одеську Гуморину після перемоги?
— У мене була така мрія, як тільки переможемо, станцювати гопак. І я його вивчаю вже. А потім вирішив, а чому лише я один, можна всім театром, а ні — всім містом. А краще — всією країною, чого там розмінюватися — хай весь світ станцює, бо всі нині мріють про якнайшвидшу перемогу України.
Читайте Новини.LIVE!
