Обіцянки Трампа та роль України — перспективи завершення війни

Позиція Дональда Трампа щодо війни в Україні залишається одним із головних джерел невизначеності у зовнішньополітичному контексті. На відміну від адміністрації Байдена, яка вибудувала чітку стратегію підтримки, команда нинішнього глави Білого дому часто змінює тон і підхід, залежно від політичних потреб. У цьому хаосі важливо зрозуміти: Україна для Трампа — партнер чи інструмент?

Про це журналісти Новини.LIVE поговорили з політологом Олексієм Буряченком.

Політична зброя

Риторика Дональда Трампа щодо війни в Україні не раз змінювалася — від заяв про мир за 24 години до підтримки жорстких заходів проти Росії. Це непослідовність не випадкова: Трамп керується не логікою довгострокової політики, а лише поточними вигодами.

"Після останньої зустрічі у Ватикані на борту лайнера №1, по поверненні до Сполучених Штатів, Трамп написав, що, мабуть, дійсно Російська Федерація не налаштована на мир, що Путін водить мене за ніс, і що, мабуть, Сполучені Штати вимушені будуть застосовувати вторинні та банківські санкції", — пояснює політолог Олексій Буряченко. 

Попри жорсткі заяви, реальна готовність Трампа до економічного тиску на Росію викликає сумніви. Його союзники в Конгресі анонсують санкції, проте рішення залишаються на рівні обіцянок. Цілком можливо, що американський президент розглядає ці інструменти лише як тимчасову гру на публіку. 

Росія — не лише ворог

У зовнішній політиці Трамп мислить стратегічно, сприймаючи Росію не лише як загрозу, а і як потенційного партнера у протистоянні з Китаєм. Його бачення виходить за межі українського конфлікту і стосується глобального перерозподілу впливу. Він намагається розглядати Москву як інструмент відриву Пекіна від потенційних союзників. Арктика, космос, енергетика — ось напрями, які його цікавлять. Це може пояснювати обережність у діях і небажання йти на жорстку конфронтацію з Кремлем.

"Трамп бачить свою взаємодію з Російською Федерацією набагато глибше, ніж просто в задоволенні своїх політичних амбіцій бути глобальним миротворцем... Він хоче відтягнути Росію від Китаю, він хоче взаємодії щодо  Арктики, про що сам публічно казав декілька разів", — зазначає експерт.

Важливо розуміти, що Трамп не веде перемовини лише навколо війни. В такому сценарії Україна може бути зведена до "розмінної монети". Цей ризик вимагає від Києва активної дипломатії. Бо в інакшому разі ключові рішення ухвалюватимуться без участі України.

Україна як суб'єкт, а не об'єкт

Зустріч Володимира Зеленського з Трампом змінила риторику останнього. Україна з позиції "меншого партнера" перетворилася на силу, яка здатна себе захистити. Це стало несподіванкою для Трампа, але й змусило його рахуватися з нашими інтересами. Визнання сили нашої країни стало важливим сигналом для всього західного світу. Україна більше не мовчазний спостерігач — вона диктує порядок денний.

"З Україною йому цікаво, тому що, давайте чесно, ми показали зуби... Проте, що наш президент може правду казати Трампу в овальному кабінеті Білого дому, і це було, як не мене, все одно правильно", — каже політолог Олексій Буряченко. 

Попри певні сумніви напочатку, зараз Трамп визнає, що не може ігнорувати українську думку. Це формує новий рівень взаємодії. Ба більше, такий підхід додає Україні політичної ваги у міжнародному діалозі. Йдеться про суб’єктність, яка стала очевидною навіть у Вашингтоні. Це важливий здобуток — не лише символічний, а й стратегічний.

Загроза для України

Один з ризиків — це прагнення зосередити переговори виключно на лінії Вашингтон — Москва. У такому форматі Україна ризикує опинитися поза столом перемовин. Саме тому зараз важливо активізувати міжнародних союзників. Участь інших гравців у переговорах — запобіжник від кулуарних домовленостей. Українська дипломатія повинна працювати на багатосторонній рівень безпеки.

"В цій конфігурації, коли Трамп врахує для себе ключовим треком взаємодію, це двосторонній трек між Вашингтоном та Москвою, нам потрібно долучати інших партнерів, наприклад Європу, "Коаліцію охочих", Туреччину, Індію, багато є варіантів, і посилювати власний ВПК. Тому що власна зброя, власна армія — це наша найбільша гарантія безпеки. І, як бачимо, ми просуваємося цим треком, і ми виграли час", — пояснює експерт.

Найважливіше зараз — це зміцнення власного оборонно-промислового комплексу. Бо ніхто не захищатиме Україну краще, ніж вона сама. Паралельно необхідно шукати нові коаліції, які підсилять українську позицію. Це і є шлях до довготривалого безпекового рішення.

Шанс для України

Відтермінування мирного врегулювання на 100 днів — не поразка, а можливість. Це свідчення того, що Трамп не отримав швидкого результату, на який сподівався. Протидія Путіну виявилася складнішою, ніж він думав. Такий розвиток подій вигідний Україні, бо відкриває час для зміцнення позицій. Тим паче, що США починають бачити маніпулятивність російських дій.

"Ми можемо знову ж таки констатувати, що Трамп усвідомив, що Путін водить його за ніс, він про це прямо сказав, та не йде на політичні "хотєлки" Путіна. Російська Федерація, не отримала бажаний для себе результат за 100 днів. Це дуже схоже на риболовлю. Коли ти ловиш рибу, а риба хоче з твого гачка втекти. Трамп втікає з гачка Кремля", — зазначає політолог Олексій Буряченко. 

Відсутність згоди на російські умови є перемогою не лише України, а й трансатлантичної єдності. Створення нових дипломатичних майданчиків у Парижі та Лондоні — яскраве свідчення цього. Це не ЄС, не НАТО, а зовсім нова коаліція держав. І Україна — в її центрі.

Раніше ми писали про заяву Дональда Трампа, про триденне перемир'я, що оголосив Путін. А також про нову заяву Америки щодо переговорів України та РФ.