Тисяча днів війни — дорога життя з Маріуполя до Одеси
Поділитися
Рівно тисячу днів тому о 4:31 ранку життя всіх українців в буквальному сенсі змінилося на "до" та "після". З першими вибухами у різних містах України стало зрозуміло: почалася велика війна. В нашій країні є люди, яких жахи останніх днів лютого 2022 року торкнулися найбільше — це мешканці Маріуполя, до якого росіяни вдерлися одним з перших та знищили місто на 90%.
Про жахи блокади Маріуполя та прощання з рідних містом журналісти Новини.LIVE поспілкувалися з переселенкою з міста-героя Тетяною Доценко.
Перший день війни
Ранок 24 лютого 2022 року майже у всіх українців почався однаково: від вибухів або телефонного дзвінка рідних. Мешканка Маріуполя Тетяна Доценко також прокинулася від дзвінка брата, який мешкає у Харкові. Він і розповів про те, що відбувається зараз у них і що потрібно виїжджати до більш безпечних регіонів — якомога далі від кордону з РФ.
"Ми прокинулися спокійно в своєму ліжку з чоловіком, і кожен почав займатися своїми справами, бо знала, що у будь-якому разі буду допомагати людям. Але і дуже сильно переживала за своїх рідних: найбільше за сина, який жив у Харкові, та чоловіка, який став на захист рідного міста. Коли людина в таких стресових ситуаціях знаходить себе, то я думаю, що їй було легше переживати", — розповідає Тетяна Доценко.
Перше, що тоді спало на думку, — піти до ТрО. Проте після розмови з чоловіком передумала, адже пара має неповнолітнього сина, а родичів у Маріуполі зовсім немає.
Знищення Маріуполя
У перші дні війни, попри постійну небезпеку та звуки пострілів, любила прогулятися рідним Приморським районом та дивитися, що сьогодні знищили росіяни у місті. Вона наголошує, що поступово такий стан речей ставав нормою та навіть певною статисткою, яку потрібно було вести.
"У нас дуже красиві будинки та парки. Були... Але ти бачиш, що все зруйновано. і таке відчуття зʼявлялося, наче це нормально. Ти не плачеш, а просто бачиш всіх тих людей, які загинули, та йдеш далі. Так і жили тоді", — ділиться жінка.
Але додає, що так було не у всіх. Адже всі люди на стрес та незвичні обставини реагують по-різному, тож значна частина маріупольців за можливості взагалі не виходила на вулицю, щоб не бачити, як місто та людей поступово знищують. Проте з часом до вибухів 24/7 звикли майже усі мешканці міста та навіть перестали їх боятися.
"У нас війна триває з 2014 року. І, в принципі, ми вже звикли до цих вибухів. Відчуття були тоді такі, що люди вже просто наче змарніли та втратили віру у те, що може бути краще", — каже пані Тетяна.
Сніг замість води
Навіть у ті важкі в усіх сенсах часи, коли в людей вже не було світла, опалення і закінчувалася вода, люди починали обʼєднуватися. Так, Тетяна згадує, як мешканці сусідньої з її будинком багатоповерхівки виходили разом на вулицю, під вибухами набирали сніг на воду та готували їсти. І вже пізніше, коли жінці вдалося виїхати в безпечну Одесу, вона ще довго не могла звикнути до спокійного життя та достатку всього необхідного.
"Коли я приїхала в Одесу, я навіть не була готова, що тут все спокійно. Я йшла Аркадією і перше про що думала: як тут багато скла всюди, де знайти воду, а де дерева для багаття? Тобто ми в Маріуполі вже настільки переформатували себе, що фактично працювали над виживанням", — наголошує переселенка з Маріуполя.
Життя у знищеному Маріуполі
Перші дні війни припали на найхолодніший період для східних регіонів України, адже саме наприкінці лютого у степах Донеччини сягають найсильніші морози. Тому питання "що робити далі" довелося досить швидко вирішити. Як пригадує Тетяна, у школі, де вона працювала, було досить велике та тепле укриття. Воно могло вмістити велику кількість людей, тому вирішили його облаштувати.
"Ми зрозуміли, що необхідно заховати документи, тому першими віднесли саме їх до укриття та техніку. Далі почали розміщувати дітей, бо в будинках навколо не було жодного підвалу, тож ми приймали всіх, хто цього потребував. Бо бойові дії були вже досить потужними. І поки був звʼязок, ми усім повідомили, куди можна прийти сховатися та навіть поспати", — зауважує жінка.
Так, перші люди приїхали вже того ж вечора з мікрорайону "Східний", який найбільше обстрілювався. Молода пара, каже Тетяна, дісталася до школи у сильні морози з чотиримісячною дитиною на руках.
"Пощастило, що в нас були продукти, які привезли прикордонники. Вони знали, що тут діти є. А так більше їжу не було звідки брати, бо всі магазини давно розграбовані. Тож, хто встиг та зміг, той мав харчі. Тому ми, як могли, ділили цю їжу серед дітей", — зазначає Тетяна Доценко.
Захист Маріуполя
Чоловік Тетяни Костянтин Доценко на момент 24 лютого був військовим пенсіонером. Він захищав нашу країну з 2014 року у зоні АТО (Антитерористичної операції). І вже під час нової російської атаки у перший же день став до лав ЗСУ та почав боронити Маріуполь у складі морської охорони.
"Так вийшло, що мій чоловік повернувся раніше з рейсу. І так він вирішив, що вже почалася війна. Але не така, яка була в 2014-му. Ми всі розуміли, що по всій країні лунають вибухи та цілковита паніка. Але Костя в море не вийшов, бо було вже небезпечно", — підкреслює мешканка Маріуполя.
Оборона міста лягла на плечі одразу всіх бойових підрозділів, тож на одному завданні з її чоловіком були бійці Нацгвардії, "Азову" та прикордонники. Проте їм все одно було важко протистояти ворогу за кількістю.
"В них були лише якісь автомати та гранати. Нашим хлопцям було дуже важко відстоювати позиції. Коли в перервах чоловік приходив до нас у школу, він говорив: нас пʼятеро, а їх сорок. І ми тільки вибʼємо всіх, а вони знову лізуть невідомо звідки", — додає Тетяна.
Захищаючи рідне місто в бою, загинув і чоловік Тетяни. Він ціною свого життя врятував хлопців, які стояли за Україну та свободу. Про те, як він загинув, вона дізналася через рік від побратимів чоловіка, які повернулися з полону.
"Їхні позиції були в багатоповерхівці, і танки йшли прямо на них. Він своїх побратимів змусив відійти, щоб вони вижили. А сам відстрілювався від ворога. Тоді танк влучив у цей будинок. І коли хлопці повернулися на ранок, тіло чоловіка була настільки пошкодженим, що його пізнали лише по каблучці. На жаль, мій чоловік назавжди залишився в Маріуполі", — із сумом згадує дружина героя.
Дорога життя з блокадного Маріуполя
Виїхати вдалося 31 березня, коли росіяни відкрили так звані "зелені коридори" з блокадного Маріуполя до Запоріжжя. Найважче, каже жінка, було прощатися з чоловіком, бо вона розуміла, що прощається назавжди. Проте їхати та рятувати рідних було потрібно, але дорога була не з простих — попереду чекала фільтрація та безліч перевірок від військових РФ.
"Ми виїжджали зі школи, і саме коли вирішили наостанок посидіти, школу почали бомбити. Ми швидко стрибнули в машину, забрали тварин та поїхали на Мангуш. Ось там я вперше відчула страх, коли на рідній землі побачила триколор окупантів. І я розуміла, що мене зараз можуть просто не випустити через те, що чоловік військовий", — каже Тетяна.
Але самими лише перевірками документів росіяни не обмежилися — вони дивилися телефони, ноутбуки, робили відбитки пальців. А чоловіків на холоді роздягали до білизни та шукали патріотичні татуювання.
"У мене була якась істерика, я постійно жартувала. Але ми показали цим, що не боїмося їх. Ми їх навіть напружили трохи, бо за нами постійно спостерігали розвідка чи якісь спецслужби. Та все минулося, і ми поїхали далі до Бердянська, де нас зігріли в теплі та нагодували", — розповідає маріуполька.
Загалом блокпостів було дуже багато за майже 300 кілометрів шляху. Але останній, перед лінією зіткнення, з болем пригадує Тетяна, був найважчим, бо ворог повністю передивився усі речі та намагався зачепитися хоча б за щось, щоб не випускати людей.
"Один військовий в нас запитав, куди їдемо. Я відповіла: до Одеси. А він мені каже, що не треба тікати, бо вони скоро і в Одесі будуть. Але ми поїхали далі і тут побачили вдалині на дорозі українській прапор. Ми були такі щасливі, що нам вдалося виїхати, що заплакали. На нашому шляху було дуже багато розстріляних машин, тож нам дуже пощастило просто вижити", — підсумувала Тетяна Доценко.
У мільйонів людей, які виїхали з окупації або з зони бойових дій, є ключі від будинків, до яких вже ніколи не вдасться повернутися. Росіяни знищили памʼять українців та їхнє теперішнє. Тому зараз від кожного з нас залежить те, щоб не віддати їм наше майбутнє у вільній та незалежній країні.
Раніше ми повідомляли, що російські окупанти знову почали перекидати резерви через Маріуполь у напрямку Пологів Запорізької області. Зафіксовано нову живу силу та інженерні підрозділи.
Також ми писали, що у тимчасово окупованому Маріуполі загарбники запровадили безвідсоткову іпотечну програму, доступну виключно для громадян Росії. При цьому місцевим жителям, які втратили своє житло внаслідок бойових дій, пропонують купувати квартири за значно завищеними цінами.
Читайте Новини.LIVE!
