"Вони нам не брати": яким був рік війни для одеситів

24 лютого 2022 року дата, яка назавжди увійшла в історію України. Цей рік був важким та доленосним. Хтось починав життя наново, а хтось втратив найцінніше. 

Як змінилося життя одеситів за час повномасштабного вторгнення дізнавалися журналісти Новини.LIVE.

"Сльози та страх"

Мало хто вірив у можливість розв’язання війни у центрі Європи, проте вона триває вже цілий рік. Перемогу наближають українські воїни, які першими взяли на себе удар. За словами Дар’ї, її та донечку Камілу чоловік вмовив переїхати з рідного міста.

 

"Рік, думаю для всіх був тяжкий. Ми самі з Кропивницького, так сталося, що ми переїхали до Одеси. Не скажу, що у Кропивницькому не було вибухів, ми їх так само чули. Нам важко з дитиною, якби були одні, було б легше. А з дитиною ти біжиш у бомбосховище і молишся Богу. Чоловік мені нічого не казав, але я розуміла, що війна буде. Я була з батьками, а чоловік у бойовій зоні. Тоді він потрапив під авіаобстріл, ми були в сльозах. Ми пережили великий страх за рідну людину", — згадує Дар’я. 

Компанія одеситів каже, що очевидною зміною у їх житті є перехід на українську мову. Це перші кроки до нової України, у якої буде світле майбутнє. Проте молоді люди Дмитро, Олена та Валентина зізнаються, що перші влучання російських ракет стерли будь-яку віру у спільне майбутнє з агресором. 

"Жахливо змінилося, в гіршу сторону. Ми живі і слава Богу. Але було дико, страшно і сумно. Досі є ненависть і злість. Я думав, що не може людина починати повномасштабну війну в центрі Європи. Не вірив до перших вибухів, а той перший день запам’ятаю на все життя. Після перемоги Україна буде ключовою в цьому регіоні, диктуватиме свої умови. А які висновки, якщо без нецензурної лексики, то ми всі знаємо хто така русня, куди їм іти і хто такий путін", — розповіли одесити. 

"Треба до психолога"

Усвідомлення того, що російські війська зайшли на територію суверенної держави та планує захопити її повністю вдарило по нервовій системі українців. І хоч у плани росіян не входило що їм буде чиніться опір нашими громадянами, паніка та переживання залишили свій слід. 

"Ну як  змінилося, нерви "підкачують", а так тримаємось, кріпимось і віримо в краще майбутнє. Вдома була, я нічого не розуміла і, правду кажучи, пів війни не розуміла за що все це Все розуміння про “братські” народи з війною пішло в небуття", — каже одеситка Тетяна.

Складно переживає розлуку з рідним містом каже харків’янка Тетяна. Ракета, яка випущена росіянами знищила майно жінки, але вона знаходить спокій в роботі.

  

"Я харків’янка, живу за 20 км від кордону. Ну психічно… Я частий гість тут, але їжджу подивитись, як там моє майно. Дачі нема, бо ці паскуди розбомбили. Коли приїжджаю сюди, то звісно у мене настрій гарний, та в душі я вже хвора людина. Коли закінчиться війна, всі гроші підуть на психолога", — розповіла Тетяна. 

"Як ви думаєте, як воно може бути це життя. Ми з Херсону, переселенці, не дуже так добре, але буде краще, все буде Україна. Всі родичі, які в росії, вони залишилися там. І хай так буде далі.  Вони не розуміють нас, а переконувати важко. Час покаже, хто за що боровся, і як буде кому добре", — розповіла херсонка Наталя. 

"Майже нічого не змінилось"

Є й одесити, які не відчули змін вжитті з початком війни. Володимир розповів, що рівно рік тому передчував, що повномасштабне вторгнення відбудеться, через що доньку з онукою відправив у безпечне місце.  

 

"Як працював, так і працюю, практично нічого не змінилося, хіба що розлука з онукою і все. А так, нічого чесно сказати, очікував що таке може статися. На скільки я знаю, рф, то цього варто було чекати", — розповів Володимир.  

"Важко змиритись"

Для частини опитаних одеситів та гостей міста війна не відійшла на інший план. Наталя дякує збройним силам України, за те, що має змогу працювати та, найголовніше, що завдяки нашим  воїнам вона не виїжджала з Одеси. 

"Таке враження, що 24 лютого продовжується досі і сьогодні це відчувається особливо. Тоді була паніка. На щастя Одесу не взяли в окупацію, ми маємо змогу жити і  працювати. Дякую ЗСУ. В мене було доленосне рішення 24 лютого залишитись в Одесі. Було страшно, але я залишилась. Боляче, що знайомі помирають на війні, важко змиритись. Після перемоги, мені здається, я буду так сильно плакати, що це нарешті закінчилося. Нам є кого згадати і бути кому вдячним. Ще більше цінуватимемо свою свободу, державу, мову та наші цінності", — відповіла Наталя.

Одеса стала, якщо не новим домом, то пунктом перебування для тих, хто сподівається ось-ось повернутись в Миколаїв, Херсон, Запоріжжя, Харків та Донбас. Найважливішою зміною у житті громадян є те, що ми об’єднались у найскладніші часи з початку незалежності України. Віримо, що далі будуть зміни на краще.