Допомога на передову — як в одеській церкві дбають про військових

В одеській парафії щодня кипить робота, яка не має вихідних і свят. Тут плетуть маскувальні сітки для українських військових, збирають допомогу та гуртують людей різного віку й досвіду. Волонтерський пункт працює при церкві й став ще одним прикладом того, як релігійні громади долучаються до оборони країни. Його організував священник, для якого волонтерство давно стало частиною служіння.

Як сьогодні ця ініціатива підтримує фронт, журналісти Новини.LIVE поговорили з настоятелем Дмитром Краснобаєвим та його парафіянами.

Волонтерство частина життя 

Волонтерство в Одесі було завжди у церквах це розвивалося ще за довго до повномасштабного вторгнення з боку Росії. Допомога нужденним – головна місія, яку ставлять перед собою священнослужителі. Так настоятель одного з храмів в Одесі підтримував тих хто відбуває покарання у місцях позбавлення волі, а також тих кого суспільство часто не помічає. 

"Волонтерством я займаюся з 2012 року. Це було волонтерство для місць позбавлення волі, для в’язнів, для тих, хто перебуває за ґратами. А коли почалася війна, з’явилася потреба в маскувальних сітках — і ми почали їх виробляти", — розповідає священник УПЦ Дмитро Краснобаєв.

Сьогодні цей напрямок роботи значно масштабувався. Невелика ініціатива переросла у стабільне виробництво, яке працює щомісяця. Наразі пункт виготовляє близько чотирьох тисяч квадратних метрів сіток на місяць, і це далеко не межа. Цього вдалося досягти, завдяки спільним зусиллям парафіян і волонтерів.

Суть волонтерства 

Волонтерська діяльність для священнослужителя — не окрема ініціатива, а продовження християнського вчення. У час війни, церква не може залишатися осторонь суспільних процесів. Агресія ворога торкається кожного, незалежно від конфесії, поглядів чи статусу. Саме тому допомога військовим стала для парафії природним кроком, а не винятком.

"Суть волонтерства — це сповнення заповідей Христових: годувати голодних, допомагати нужденним. А зараз війна — це взагалі не про церкву. Вона торкається кожного українця. Наші парафіяни моляться, і головна наша справа — молитва. Бо ми парафія, ми церква Христова", — каже священник.

Водночас молитва тут поєднується з конкретними діями. У церкві переконані: духовна підтримка не суперечить практичній допомозі. Саме тому парафіяни не лише приходять на службу, а й беруть участь у плетінні сіток, зборі речей і організації допомоги. Так формується спільнота, де кожен робить свій внесок у спільну справу.

Маскувальні сітки

Однією з головних труднощів у роботі волонтерського пункту залишається нестача матеріалів. Тканину для маскувальних сіток доводиться шукати буквально всюди. Волонтери звертаються до підприємців, організацій і просто небайдужих людей. Часто необхідні матеріали вдається знайти завдяки особистим контактам і соціальним мережам. Попри складнощі, волонтери не опускають рук. Кожен рулон тканини тут — на вагу золота, адже він може перетворитися на маскувальну сітку, яка врятує життя. До волонтерського пункту звертаються бойові підрозділи з різних напрямків. Потреби змінюються залежно від сезону й погодних умов. Взимку особливо актуальними стають білі маскувальні сітки, які допомагають приховувати позиції на снігу. 

"Ми тут, у світі, з військом, з нашими людьми, і маємо брати участь. Бо які ж тоді ми українці, якщо не беремо участь у війні? Це наш обов’язок — і громадянський, і християнський. До нас звертаються бойові підрозділи з усіх напрямків, і зараз, коли піде сніг, усе потрібно буде переодягати в біле", — пояснює священник.

Окрім сіток, парафія допомагає і в інших напрямках. Відправляють генератори, медикаменти, виготовляють окопні свічки, збирають консервні банки. Тут не рахують, скільки саме зроблено за роки війни, але кожен розуміє: ця допомога потрібна і важлива.

Сучасні технології

Справжнім проривом для волонтерського пункту стала поява спеціального станка для перфорації тканини. Завдяки йому процес виготовлення сіток значно прискорився. Якщо раніше вдавалося робити близько півтори тисячі квадратних метрів на місяць, то зараз обсяги зросли майже втричі.

"Це вальковий прес. Тут ножі, це спанбонд — тканина для маскувальних сіток. Ось шість метрів тканини, складені у дванадцять шарів, які ми зараз перфоруємо. І в результаті виходить полотно для сітки розміром метр на шість", — показує дружина настоятеля храму Світлана.

Після перфорації сітки зшивають до потрібних розмірів. Усе відбувається тут же, у приміщенні церкви. Робота не зупиняється навіть на кілька годин, адже кожна готова сітка може знадобитися вже найближчим часом. До плетіння сіток долучаються всі охочі. Вік, за словами волонтерів, не має значення. Головне — бажання допомогти і розуміння, що твоя праця може врятувати чиєсь життя. Сюди приходять і молодь, і люди старшого віку, які знаходять у цій справі сенс і внутрішню опору.

"Я от прийшла в церкву, а отець Дмитрій каже: хто вміє шити й бажає допомогти — дуже потрібно. Я кажу, мені вже 67 років, думаю, тут молодь потрібна. А він каже: головне, щоб ви вміли й працювали", — ділиться одна з волонтерок Ганна Михайлівна.

Для багатьох це не просто робота руками, а спосіб бути корисними в час, коли країна воює. Люди зізнаються: плетучи сітки, вони відчувають зв’язок із тими, хто на передовій.

Сітка — рятує життя

Волонтери добре усвідомлюють, для чого працюють. Кожна маскувальна сітка — це шанс для військових залишитися непоміченими й повернутися додому живими. Саме це усвідомлення дає сили продовжувати роботу, навіть коли втома накопичується.

"Ця сітка може врятувати не одне життя. Ми українці, маємо бути згуртовані та старатися заради тих дітей, які там, на передовій. Їм набагато важче, ніж нам. Вони нас захищають, а ми тут можемо жити більш-менш спокійно", — каже волонтерка Ганна Михайлівна.

У цій одеській церкві волонтерство давно стало частиною щоденного життя. Тут поєдналися молитва, праця і відповідальність за країну. І поки триває війна, ця робота не зупиниться — бо за кожною сіткою стоїть віра, що спільними зусиллями можна наблизити перемогу.

Раніше ми писали, про історію морського піхотинця що з братом потрапили до полону. А також, про те як військовослужбовці що пережили Російський полон не планують залишатися в цивільному житті та прагнуть повернутися до служби.