Міжнародний день трансгендерних людей: хто вони та як живуть в Україні — історія з перших вуст
Поділитися
Щороку 31 березня світ вшановує сміливість, необхідну для того, щоб жити відкрито та чесно. Міжнародний день видимості трансгендерів — подія, присвячена підвищенню обізнаності про дискримінацію, з якою стикаються ці люди в усьому світі. Як це бути не таким/такою, як усі інші в Україні? З якими проблемами доводиться мати справу щодня?
Журналісти Новини.LIVE поспілкувалися із людиною, яка не лише сама змінила своє життя, але й нині допомагає трансгендерам. Олександра Павлюкова — комендантка прихистку для трансгендерних та небінарних людей.
З чого починався шлях трансгендерності
В п’ять років, розповідає Олександра, у неї вперше з’явилося відчуття, що вона живе не своїм життям. Це не відбулося одномоментно, навпаки, протягом тривалого часу їй не подобалася форма одягу, а також те, що гратися треба лише з певними іграшками. Часто виникали питання: чому не можна бути серед дівчаток? Чому має переважати чоловіче середовище? Чому потрібно змагатися з ними та захищати себе?
"Моє дитинство пройшло у радянські часи. Відповідно, тоді виховання було суворе і в школі, і в садочку. Хлопчик — це хлопчик, він має виконувати певні задачі. Це все викликало всередині мене певний конфлікт. Але сперечатися було безглуздо, я боялася, що можуть навішати ярликів або ж закрити до психіатричної лікарні. Могли й просто побити, що у принципі й відбувалося. Я ніколи не могла постояти за себе і завжди просила допомоги. На щастя, знаходилися хлопці та дівчата, які проявляли емпатію і ставали на захист", — розповідає Олександра.
Непростим, каже жінка, виявився і підлітковий період. Вона намагалася займатися хлопчачими справами, але їй це не подобалося. Увагу Олександри привертали жіночі журнали, шиття, приготування їжі. Хотілося більше бути вдома, гратися та товаришувати із дівчатами, бо у школі змушували ходити на спортивні секції, боксом займатися. Питали часто, чого вона весь час перебуває серед дівчат. Однокласники-хлопці, згадує жінка, били. Натомість дівчата проявляли більше співчуття, але у якийсь момент їм стало цікавіше проводити час у чоловічій компанії. Олександра після цього залишилася сам на сам зі своїми проблемами.
"Ось цей період був жахливий, бо битися я так і не навчилася, постояти за себе психологічно було важко. Я закривалася та у сльозах все це переживала, ділитися з кимось і пояснювати це шкільному психологу мені було соромно. Та й в принципі шкільний психолог такими питаннями у той час не займався", — розповідає жінка.
Перехід в інший гендер — шлях порятунку
Неможливість реалізуватися, відчуття, що ти живеш не своїм життям, змусили Олександру шукати вихід із ситуації. Вона почала шукати інформацію, вивчати, хто такі трансгендерні люди. Це були дев'яності роки, інтернету не було і єдиним інформаційним джерелом, із якого можна почерпати щось корисне, стало телебачення. Тоді, згадує жінка, їй на очі потрапила програма про трансгендерну людину. Цей чоловік колись служив у американському війську, але зважилася на крок зміни гендера. Автор програми настільки яскраво показав, що перехід з однієї статі в інший можливий і таким людям більше не треба себе стримувати й всіляко пригнічувати ці відчуття, що Олександра зважилася на один із найважливіших кроків у своєму житті.
"Поступово я почала збирати інформацію і спілкуватися із тими трансгендерними людьми, які вже соціалізувалися у суспільстві. Вони розказували мені про свій досвід переходу. Згодом і я почала готуватися до переходу. Труднощі виникли одразу, бо на той час практично не було дружніх лікарів. Більшість із них не розуміли, що це таке і тому всіляко відмовляли у медичному супроводі. У зв’язку з цим мені довелося самостійно розпочати прийом гормональних препаратів. Паралельно я спостерігала за жінками, як вони себе поводять, вивчала їх природу. У принципі, все це у мене ще із дитинства йшло зсередини. Я завжди відчувала себе дівчиною, але не розуміла, чому у мене чоловіче тіло", — ділиться Олександра.
Далі тривала робота із тренування голосу. Адже тембр, манери, мова тіла і те, як ти говориш формує враження про тебе в інших людей. Поступово почалися зміни на фізичному рівні, зміни зовнішності та стилю одягу.
"В якийсь момент я вже відчула, що живу у прийнятному для себе гендері, у жіночій ролі. Відповідно представляла себе й у суспільстві. У мене змінилася поведінка, стиль життя. Сьогодні люди сприймають мене повністю, як жінку. Правда, спочатку, коли зовнішність була ще не зовсім зрозуміла, то сприймали як людину гомосексуальної орієнтації. За медичним протоколом фізичний перехід триває до двох років. Він містить в собі: зміну у зовнішності, голос, гормональні зміни", — розповідає Олександра.
Законодавство України потребує змін
Після переходу у бажаний гендер, життя Олександри за лічені хвилини не змінилося. Виникло чимало проблем, які потребують вирішення. Але через недосконале законодавство, їй буквально щодня доводиться боротися із бюрократизмом. Головна проблема, яка виникає у таких людей — це відсутність офіційних документів, які б підтверджували особу. Наразі вона вже готує необхідні довідки, аби найближчим часом отримати паспорт та спокійно користуватися всіма послугами, що й інші громадяни.
"У період переходу з одного гендеру в інший мені відмовляли у банківському обслуговуванні, не хотіли видавати гроші. Казали, що це не мої документи і я не маю права отримати гроші. Це було у кількох банках. Але знайшлися люди, які лояльно та гуманно налаштовані до трансгендерів. Вони вислухали, ввійшли у становище і погодилися обслуговувати. На пошті у принципі сьогодні без проблем я можу отримувати замовлення, бо для цього можна показати номер замовлення. А от в інших місцях, де треба показати документ, для мене це весь час стрес, бо доводиться показувати, розказувати й доводити, що я є я, але в іншому гендері", — каже Олександра.
Коли людина починає перехід за діагнозом гендерна дисфорія, то, каже жінка, було б добре, щоб ендокринолог чи сімейний лікар видавали довідку про те, що зовнішність може не відповідати документам. Такий документ дуже б допоміг в ідентифікації особи. Нині Олександра вже розпочала процес її оформлення.
Сьогодні процедура зміни статі у документах може тривати роками. Найчастіше у відділи Державної реєстрації актів цивільного стану (ДРАЦС) трансгендерні люди частіше звертаються з проханнями хоча б змінити ім'я та прізвище на гендерну ідентичність, що їх відповідають.
Життя із чистого аркуша
Після виходу у світ в новому гендері, оточення та коло тих, з ким раніше до переходу, Олександра спілкувалася, повністю змінилося. Батьки спілкуються із жінкою, втім не розуміють її й досі. Вона, на жаль, не може приходити до них у гості, бо після кожного візиту їм доводиться пояснювати найближчому оточенню, що сталося з Олександрою та чому у неї таке життя.
Після виходу у світ в ролі жінки, друзі, товариші із минулого життя повністю зникли. Десь самі собою, а десь жінці самій довелося припинити спілкування з ними. Поступово з’явилися нові друзі, знайомі. Що стосується роботи, то тут не так все легко, бо більшість негативно налаштовані до таких людей, як Олександра. Багато довелося займатися просвітницькою діяльністю, працювати у громадських організаціях і так поступово світ та люди навколо неї змінилися. Це допомогло їй соціалізуватися.
"Зараз я залучена до роботи у кількох соціальних проєктах. Спілкування з людьми мені подобається, мене це надихає, почали з’являтися навіть певні амбіції й кар’єрного росту. Мрію про тиху домашню атмосферу. Не скажу, що з певним чоловіком, можна і з друзями. І найголовніше — хотілося б сказати, що ситуація, яку переживають гендерні люди жодним чином не пов’язана із сексуальними бажаннями, як декотрі думають. Це далеко не так. Так, це дещо незвичайно, виходить за межі загальноприйнятих правил. Але ми такі ж люди та хочемо приносити користь суспільству", — наголошує Олександра.
Нині Олександра живе як жінка не лише у соціумі людей, але і вдома 24/7. Її внутрішній світ нарешті знайшов гармонію із зовнішністю.
Читайте Новини.LIVE!
