На межі двох фронтів: історія лікарки, яка працює на деокупованих територіях

Робота на передовій та у тилу, порятунок людей у зоні бойових дій та лікування цивільних пацієнтів. Здається, що у такому ритмі жити неможливо, але не Світлані Федоровій, яка вже 8 місяців, ризикуючи власним життям, рятує інших. Лікарка-інфекціоністка, попри свою завантаженість, ще й встигає  записувати  відео з роз’ясненнями різних видів хвороб та як боротися з ними.

Напередодні дня захисників та захисниць України журналісти Новини.LIVE поспілкувалися зі Світланою Федоровою. Вона розказала, з чим їй доводиться мати справу в зоні бойових дій та у чому сьогодні там є найбільша потреба.

Бути лікаркою — свідомий вибір

Світлана Федорова живе та працює в Миколаєві. Як тільки війна повномасштабно прийшла в Україну, вона не поїхала за кордон, а залишилися тут. Вже понад вісім місяців лікарка-інфекціоністка працює на два фронти: безпосередньо у зоні бойових дій і в тилу. Назавжди, розповідає жінка, в її пам’яті закарбувалися кадри тих жахіть, які чинять з українцями окупанти.

"Я добре пам’ятаю свою першу поїздку, а також болючі моменти з кожної наступної, бо вони мають свої особливості. Там дуже багато цивільних людей, які потребують медичної допомоги. Добре закарбувалися кадри дитини, яка народилася в окупації й першим її лікарем була я. Пів року ні маму, ні дитину ніхто не оглядав. Я бачила дітей з осколковими пораненнями, які не могли дістатися найближчої лікарні через постійні обстріли. Та попри всі складнощі, люди із деокупованих територій та ті, що перебувають у зоні бойових дій, продовжують випромінювати впевненість у завтрашньому дні, вони чекають на нас, тому ми, лікарі, у жодному разі не маємо права їх залишити сам на сам", — ділиться своїми думками Світлана Федорова.

Готовність 24/7

Працювати лікаркою, розповідає Світлана, означає бути готовою 24/7 у будь-який момент кинути на плечі тривожний рюкзак та їхати рятувати людей. Але найважче, каже жінка, бачити, як у зоні бойових дій не вистачає якихось медичних засобів чи препаратів, а тут, у тилу, крутяться корумповані схеми недоброчесних колег.

"Мені здається, що зараз я більш спокійно ставлюся до цього, але не терпимо. Я вважаю, що кожен на своєму місці робить дуже важливу справу й він вже є героєм. Ми маємо чесно й сумлінно робити свою роботу, де б ми не перебували, й думати не про власне збагачення, а добробут людей", — підкреслює Світлана.

Головне завдання  — вижити

У зоні бойових дій досі залишається чимало цивільних людей, які, попри небезпеку, продовжують там жити. Під час робочого відрядження Світлана зустрічає на своєму шляху різні села: в одних можуть залишаться до 50 осіб, а в інших — до тисячі. У кожного з мешканців різний стан здоров’я.

"Є такі громадяни, які тривалий час залишаються у сірій зоні й у них прослідковується постійна хронічна контузія. Окрім поранень, дуже багато у людей з серцево-судинними захворюваннями. До речі, якщо раніше вони спостерігались у людей старшого віку, то сьогодні й у тих, кому лише виповнилося 30 років. Дуже багато фіксуємо гострих інфарктів, інсультів, а також захворювання опорно-рухового апарату. Людям доводиться по кілька днів перебувати у підвалах, вони не мають змоги добре харчуватися. У кращому випадку вони споживають сухі пайки. В результаті це призводить до розладів травлення", — зазначає лікарка.

Світлана часто буває у тих місцях, куди не завжди швидко доїжджають волонтери. Тому першими, хто допомагає людям, які там проживають, — саме медики. 

"Дуже багато громадян із захворюванням на цукровий діабет. На додаток, сьогодні вже розпочався сезон простудних захворювань, ГРВІ. Там люди навіть не звертають на це уваги. Основне для них — вижити", — розповідає медикиня.

Медичні потреби фронтової зони

Сьогодні у фронтових зонах є потреба в серцево-судинних препаратах,  протизапальних, противірусних та діабетичних. У багатьох селах, каже Світлана, немає опорних пунктів, де б лікарі могли надавати медичну допомогу. Краща ситуація там, куди вже встигли дістатися волонтери та представники міжнародних організацій.

"Радісно спостерігати, що після звільнення сіл буквально за 2-3 тижні починають у населених пунктах з’являтися намети або вагончики, де можна отримати медичну допомогу. У таких селах зруйновано все, нема ніякої інфраструктури. Але влада намагається направити туди хоча б середнього медичного працівника. І це дуже важливо для тих, хто там живе. Наші мобільні бригади  — це клініки на колесах, які оперативно надають медичну допомогу. Якщо говоримо про Херсонську область, то там сьогодні триває досі боротьба з наслідками підриву Каховської ГЕС. Нині дуже багато розвелося гризунів, які є переносниками ряду хвороб та розвитку епідеміологічних ситуацій", — проінформувала лікарка.

Військовий облік жінок

Сьогодні дуже важливо, аби в країні була достатня кількість медиків, які готові допомагати та рятувати життя. Втім є чимало тих, хто здобув медичну освіту й уникає реєстрації та військового обліку. Світлана Федорова наголошує, що це не нова норма. Така вимога завжди була, а наразі її узаконили.

"Закон каже, як і колись казав, що жінки, які придатні до військової служби та мають медичну освіту, повинні стати на військовий облік. Так було завжди, попри те, була чи не була військова кафедра. Я сама закінчила військову кафедру, але є такі, які її не закінчували. Розмови про те, що жінок ніхто не випустить з країни, — це нісенітниця. Треба розуміти, що військовий облік не означає автоматичну мобілізацію. МОЗ України має володіти інформацією, який резерв медиків у нас у країні є. З цією метою й впроваджуються нововведення. Вважаю, що правильно цю норму узаконили. Треба спокійно прийти та перевірити свої дані. Якщо хтось буде добровільно хотіти працювати  у зоні бойових дій, то це чудово. Але ми маємо знати, на кого ми  можемо розраховувати", — резюмувала лікарка-інфекціоністка.

Також вода додала, що кожен медик, обираючи професію, має свідомо розуміти, що його покликання — допомагати людям  як у мирні часи, так і в період війни.