Підтримка армії — ставлення одеситів до донатів сьогодні

Сьогодні у всьому світі відзначається День благодійності. Відповідно до резолюції Генасамблеї ООН від 2012 року, таким чином акцентується увага на культуру благодійності та волонтерства. 5 вересня обрано також не випадково — цього дня 1997 року померла мати Тереза. Черниця, яка присвятила все своє життя служінню бідним та хворим.

У міжнародний День благодійності журналісти Новини.LIVE запитали в одеситів, чи донатять вони зараз і як часто.

Донат на армію

Підтримка армії для багатьох одеситів стала звичною справою, люди зізнаються, що долучаються майже до кожного збору, який бачать. Для них це вже перетворилося на своєрідну звичку, адже люди розуміють, що кожний донат наближає нашу країну до перемоги.

 "Майже на всі збори, що бачу, доначу. Бо це допомога ЗСУ, воїнам. Чим можемо, тим допомагаємо", — каже Андрій.

Досить часто одесити не лише донатять, а й самі відкривають збори. Вони запускають "баночки", пишуть пости й залучають інших, бо вважають, що це важливо і кожен має робити свій внесок, якщо ми хочемо перемоги.

"Кожен день доначу, навіть банку збираю для десантно-штурмового війська наразі. Я люблю свою країну, я в такій родині росла, де виховувалися цінності щодо любові до України, до держави", — каже Анна.

Іноді мотивація звучить дуже особисто — "хто, якщо не я". Люди впевнені, що не можна чекати, коли все зроблять інші, бо кожен несе частину відповідальності. Донат стає способом показати, що твій голос і твоя дія теж мають значення. Це маленький крок, але саме з таких кроків складається велика підтримка й майбутня перемога.

 "Доначу, я допомагаю, бо я хочу миру. Я хочу миру, і хто, як не я. Я хочу, щоб була гарна Україна, гарна Одеса і ми всі були живі, здорові. Були здорові наші хлопці, наші люди, наші діти. Я доросла вже жінка і хочу ще пожити і побачити мир. Це головне", — каже Валентина.

Донати адресно

Адресний підхід з’являється через сумніви: багато людей не довіряють усім зборам, бо знають, що гроші не завжди доходять туди, куди треба. Тому вони обирають допомагати знайомим чи перевіреним фондам, де впевнені у результаті.

"Доначу, але рідко і завжди комусь адресно. Якщо хтось зі знайомих постраждав і викидає пост, тоді доначу. Бо я знаю цих людей, я знаю, що в них дійсно горе сталося. Або я знаю декілька фондів, які стовідсотково відправляють туди, куди треба. Куди збирають гроші, скажімо так", — каже Ольга.

Епізодичні внески найчастіше впираються у фінанси. Не всім вистачає на щоденне життя, а ще й донатити регулярно — складно. Люди й не проти допомагати, але зробити це вдається лише тоді, коли з’являється вільна копійка. Тому підтримка виходить нерівномірною, але все одно залишається важливою частиною спільної справи.

"Зараз рідко. Мабуть, можу запам'ятати лише початок війни, коли я донатив прям нормально. Коли були гроші, я частину завжди закидував, на якісь фонди чи щось подібне. Зараз останній раз був, мабуть, місяця-два тому. Просто були гроші, я подумав, чому б ні", — каже Олександр.

Допомога армії та волонтерам залишається важливою темою для одеситів, але підходи різняться. Одні перетворили донати на щоденну звичку, інші роблять це тоді, коли є довіра чи вільні гроші. Та попри різний ритм усіх об’єднує одне — бажання наблизити перемогу й зробити свій внесок у спільну справу.

Раніше ми писали про те, чи мають українці донатити, а також про те, як шахраї збирали гроші від імені Одеської ОВА.