Промисловий потенціал Одещини: на що претендує чорноморська столиця

За радянських часів в Одесі працювало багато відомих й донині підприємств: Одеський автоскладальний завод, лінолеумний завод "Більшовик", НПЗ, ОПЗ тощо. Втім частина з них не змогла пройти випробування часом та припинила фактично своє функціонування. Хоча на паперах вони й досі є.

Чи реально відновити роботу промислових гігантів Одеси та як ефективно розпорядитися підприємствами, робота яких наразі призупинена, зокрема НПЗ та ОПЗ?

Про це журналісти Новини.LIVE поговорили із народним депутатом України Олексієм Гончаренко.

— Ні для кого не секрет, що держава є досить поганим власником і приклад цього —  Одеський лінолеумний завод "Більшовик". Підприємство, доведене до банкрутства, але воно і досі є державним. Сьогодні там уже навіть стін немає, а колись працювало кілька тисяч людей. Чи можна відновити це виробництво і як це зробити?

— Думаю, що тут треба говорити не окремо про якийсь завод, а розглядати глобально, яким є державний підхід до таких заводів та виробництв. Вважаю, що він повинен бути розділений чітко на дві частини. Перша — це заводи стратегічні, які мають велике значення для безпеки держави, для фундаментальних галузей і в таких випадках роль держави має бути великою. Тут вона може бути власником. Це у принципі є допустимо, хоча дійсно, весь досвід світовий говорить про те, що держава не є найкращим власником. Бо завжди людина, яка має підприємницький хист і бореться за власний інтерес, більш ефективна. Однак у випадку таких стратегічних підприємств це може бути виправдано. А от інші підприємства, до прикладу "Більшовик". Причина того, що він сьогодні у руїнах, в тому, що вчасно не був проданий та переданий і не пішов на ринок працювати.

Сьогодні про відродження цього підприємства говорити дуже складно, можливо знайдуться підприємці-сподвижники, які зможуть це зробити. Однак ми живемо у сучасному світі й держава не має виготовляти лінолеум, ми не північна Корея і не РФ, тому це не є завданням держави. Держава має створювати правила гри, тому у випадку "Більшовика" я за те, щоб ті руїни передати приватному власнику. І тут навіть головне — не ціна, щоб продати, а щоб було запущено виробництво. Можливо, не лінолеуму, а чогось іншого. Пріоритетом повинні стати нові робочі місця. Якщо вони створюються, люди отримують зарплату, то це набагато важливіше. Це ключове завдання в нинішніх умовах.

— Чому досить довгі роки ніхто не займався питаннями таких промислових об'єктів? Чому його не віддали чи не продали іноземним інвесторам на пільгових умовах?

— Очевидно, що з економічною політикою в Україні всі ці роки була велика біда і ми маємо нині відповідні наслідки. Але, на жаль, і сьогодні з цим напрямком у нас біда. Ми реагуємо на миттєві виклики: держава забезпечує, щоб було світло та вода в крані. Але це базові речі, які не мають в собі економічної політики. Тут ми повинні над цим працювати, аби вибудувати її таким чином, щоб показати світу майбутнє місце України на економічній мапі, а саме: як ми до цього будемо йти, підтримка яких галузей та підприємств пріоритетна. Але нічого цього фактично нема.

У Верховній Раді вже ухвалено у першому читанні законопроєкт, який скасовує пільгову ставку оподаткування 2% та повертає всі перевірки. Я голосував проти цього законопроєкту, вніс до нього багато правок, буду робити все, аби його не прийняли. Це ще одне підтвердження того, що економічної політики не існує.

— Якщо говорити про приватизацію державних об'єктів, то на черзі стоїть Одеський припортовий завод. Його вже неодноразово виставляли на торги та навіть були покупці. Сьогодні знову все зводиться до того, що його необхідно приватизувати, оскільки у державі на модернізацію грошей не має. Яким ви бачите майбутнє ОПЗ?

— Ця тема для мене дуже близька. Я багато років займаються нею і порушую питання екологічної небезпеки цього об'єкта. Треба розуміти, що в склад ОПЗ входить найбільше в Європі аміакосховище місткістю 120 тисяч тонн. І взагалі, ОПЗ — це фінальна точка багатокілометрового аміакопроводу, який починається ще на території Росії. Сьогодні він, звичайно, не працює, але, щоб ми розуміли, що це стратегічний об'єкт. Тому вважаю, що тут роль держави має бути значною і тут можуть бути різні варіанти: державно-приватного партнерства. Коли держава залишає контроль за собою, однак при цьому долучається приватний інвестор, який займається виробництвом, бо фактично він складається з двох частин. Одна займається виробництвом аміаку, а друга — його перевантаженням.

Безумовно, цей аміакопровід, який у державній власності, має залишитися, бо він унікальний. І в цьому сенсі ОПЗ має бути під контролем держави, принаймні частково. Зараз завод переживає дуже важкі часи й головна причина — не може відвантажити свою продукцію. Раніше велика кількість продукції прямувала далі на експорт кораблями — аміаковозами. Сьогодні це нереально, бо Чорне море закрито, окрім зернової ініціативи.

— Яким інвесторам, з яких країн це підприємство може бути цікавим?

— У цьому і є сила ринку, що до нас може прийти інвестор звідусіль. Для нас це не має значення, головне, щоб вони були ефективні. Тут має значення, щоб це не були російські інвестори, бо ми не можемо з ними співпрацювати та бачити їх тут у ніякому вигляді. Чисто з економічної точки зору велика доля собівартості продукції ОПЗ — це ціна на природний газ. Хорошим партнером міг би стати інвестор з доступом до дешевого природного газу, наприклад арабські країни, бо вони зацікавлені в кінцевій продукції цього підприємства.

— Як бути з тими заводами, які були у 90-х роках, так би мовити, приватизовані та сьогодні, по суті, нічого від них не залишилося? Чи розглядається механізм повернення у державну власність ну, наприклад, того ж Одеського автоскладального заводу?

— Ну, повернемо ми у державну власність, і що далі робити з цими руїнами? Відбудувати? Чиїм коштом? Нашим із вами? А за українською традицією, під час такої відбудови ще хтось "нагріє" руки на цьому. Я вважаю, що це не допоможе розв'язати проблему. Тут має бути приватний власник, який і повинен займатися цим підприємством і опиратися на ринок, який диктує, які заводи  потрібні. Виняток з цього — лише стратегічні підприємства. Ніякого сенсу забирати руїни назад і вкладати державні кошти нема.

— Чи можна якось вплинути на власників, котрі знищили підприємства, щоб вони знову запустили виробництво?

— На жаль, нема на державному рівні такого механізму, і ті, хто розповідає, що можна, — це просто балачки. Думаю, що вплинути можна, лише якщо це загрожує небезпекою фізичною для громадян та довкіллю.

— Ще одне підприємство, яке дуже потрібне буде після перемоги, — Одеський нафтопереробний завод. Він вже майже 9 років перебуває у підвішеному стані. Чому його досі ще не повернули у власність держави?

— Це дійсно важливе підприємство, і думаю, що щодо нього держава має застосувати певні механізми, які б дозволили впливати на роботу, щоб зберегти його. Це стратегічна галузь і підприємство досить небезпечне. Це не лінолеумний чи автоскладальний завод, тут зовсім інша історія, коли від долі цього підприємства залежить доля людей, які проживають довкола нього. Тут роль держави має бути визначальною, і вона має втрутитися в ситуацію.

— Як можна залучити іноземних інвесторів на той же Одеський НПЗ, щоб він все ж таки почав працювати? Які умови ми можемо запропонувати?

— Треба розуміти, що сьогодні когось залучити досить складно, бо триває війна. Не кожен готовий зараз вкладати свої гроші туди, де може впасти ракета. До того, як війна закінчиться, теоретично можливі державні гарантії держав США чи Німеччини, про це я спілкуюся із колегами та прошу, щоб ці країни надали певні гарантії інвесторам, щоб вони все ж таки заходили в Україну, для нас це важливо зараз, нам сьогодні потрібні робочі місця, нам сьогодні треба запускати економіку. Але вони зайдуть лише тоді, коли будуть впевнені, що якщо зазнають втрат, то вони будуть відшкодовані.

Після нашої перемоги з’явиться потужний бренд "Україна" і вона буде дуже привабливою для будь-якої компанії. Тут важливо, коли це відбудеться, щоб ми не зустрілися з нашими корумпованими чиновниками, з корупцією у судах. Наше завдання, крім того, щоб перемогти Росію, ще й перемогти самих себе, корупцію і побудувати країну, де буде верховенство права. Без цього не буде жодних інвестицій, розвитку економіки. Як тільки це буде, тоді й всьому знайдеться власник, знайдуться інвестори. Нині все робимо для того, щоб це відбулося.