В Одесі рідні зниклих і полонених розповіли свої історії — фото

В Одесі відбулася акція-нагадування про українських військових і цивільних, які перебувають у полоні чи зникли безвісти. Родичі принесли їхні фото, тримали плакати із закликами не забувати та не мовчати. 

Про це з місця події повідомляє кореспондент Новини.LIVE.

Акція на підтримку захисників в Одесі

Біля залізничного вокзалу в Одесі зібралися десятки людей зі світлинами тих, кого не бачили місяцями чи навіть роками. Дехто тримав у руках дитячі малюнки, які так і не дійшли до адресатів. На плакатах — гасла "Нам не потрібні звіти, нам потрібні люди", "Немає часу мовчати" та "Наша байдужість — зброя ворога".

Історії людей, чиї рідні в полоні чи зникли безвісти

Серед тих, хто чекає, й Олена та семирічна дочка. Пів року тому її чоловік, військовослужбовець 15-ї бригади оперативного призначення Нацгвардії, зник під час виконання бойового завдання. Відтоді жодної звістки — ні офіційної, ні від побратимів. Її родина живе між надією і страхом, намагаючись не дати тиші поховати віру в повернення.

"Ми живемо пів року між "бути" і "не бути". Ми не знаємо, де він і чи живий. Але ми знаємо, що він існує і заслуговує на повернення", — каже жінка. 

Вона визнає, що часто чує питання: для чого виходити на акції та що вони змінюють. Для неї відповідь очевидна.

"Мовчання — це могила. Хто мовчить, того не чують", — говорить Олена.

Наталія стоїть серед десятків жінок, які тримають у руках портрети своїх близьких. На її фото — чоловік Дмитро. Він зник у Курській області, і з того моменту життя перетворилося на нескінченне очікування. Жодного дзвінка, листа чи навіть офіційного підтвердження — тільки тиша. Країна-агресор не надає інформації ні Україні, ні міжнародним структурам, зокрема й Червоному Хресту, який мав би діяти за Женевською конвенцією. 

"Мій чоловік пропав у Курській області, і це наче закрита книга. Відтоді ми нічого не знаємо", — каже жінка.

Вона говорить, що полонених тримають у нелюдських умовах, катують і принижують. При цьому їх намагаються стерти з інформаційного простору — немає імен у списках, немає згадок у репортажах чи офіційних звітах.

"Але вони є. Вони живі. І вони чекають на нас, не на нашу бездіяльність", — наголошує Наталія.

Ще одна учасниця акції — Катерина. Вона тримає в руках портрет брата. Володимир зник 31 жовтня 2024 року на Донеччині, відтоді жодної звістки. 

"Мій голос — це голос мого брата. Я говорю від його імені, від імені всієї родини, яка чекає на нього", — каже жінка.

У Володимира є донька — маленька, але сильна. Вона вірить, що тато повернеться, і ця віра тримає й дорослих. Для родини любов — це не просто почуття, а рушійна сила, яка змушує шукати, говорити, діяти.

"Ми не хочемо більше жити в цій тиші. Невідомість болить, але ми не здаємося", — додає сестра.

Організатори акції кажуть: найстрашніше — коли про людину перестають говорити. Коли фото прибирають зі стін, а її ім’я зникає зі стрічок новин. Саме тому вони виходять знову і знову, щоб нагадувати, що ці люди живі і вони чекають.

Нагадаємо, раніше Зеленський повідомив про підготовку великого обміну з РФ. Також ми писали, що Дональд Трамп заявив, що в мирній угоді щодо України варто очікувати обмін територіями.