З надією на якнайшвидше визволення: життя Херсона сьогодні

Знищені будинки, нерозірвані російські снаряди та порожні вулиці міста. Коли на околицях життя потроху повертається, сам Херсон досі тримає оборону. 

Як сьогодні живе Херсон, бачили на власні очі журналісти Новини.LIVE. 

Миколаїв та Херсон — міста-герої, що стали на дорозі окупантів. Але жертва — кривава. Обличчя війни добре видно на околицях Херсона.

У селищі Посад-Покровський, що на межі областей, немає жодного вцілілого будинку. Василь приїхав із Миколаєва на кілька днів, аби подивитись на те, що залишилося від господарства. 

  

"Ми виїхали звідси 18 березня. Бачите, ось там окопи? Це наші там стояли. А кацапи в село заходили з іншого боку, за метрів 800, і крили все. Безбожно, били куди-небудь. Снаряд 152 калібру, "Гради" забрали сапери, їх було два, а на городі ям десь дев’ять", — каже Василь.

Чоловік розповідає, що Посад-Покровське було на лінії оборони, де довгий час росіяни сипали снарядами. У населеному пункті загинуло вісім односельців Василя, хтось виїхав назавжди, а хтось, як і він, плекає надію повернутись додому. 

"Ми, по правді кажучи, ні від кого не чекаємо допомоги. Я не вірянин, але нам їжею та одягом в Миколаєві допомагали свідки Єгови. А в нас тут злодії так і сидять", — сказав Василь.    

Дорогою до самого Херсона картина ще більш гнітюча. Розвалені будинки, заводи та АЗС. Аби зберегти вціліле, люди перекривають ребра дахів брезентом.

 

Але захистити майно вдається не всім. Щоденні "прильоти" змушують містян залишатись у безпечних місцях.

Волонтер Сергій показує місце нещодавнього "прильоту" просто посеред центру Херсона.

"Це було десь тиждень тому. Далі в пологовий "прилетіло" десь тижні два тому. Ми вже так звикли, що навіть не помічаємо, коли це було. Рахунок дням загубився", — розповідає місцевий Сергій.

Чоловік працює охоронцем у Корабельній районній раді, де й волонтерить. Разом із ним херсонці, які не покинули рідне місто з різних причин: хтось доглядає за літніми батьками, а кому просто немає куди їхати.

"Тому що в мене мати хвора, вона не транспортабельна. Тому, куди? Матір я ніяк не покину.  До того ж залишати тут квартиру. Поки влада тут влаштувалася, мародерство було страшенне. Як будете їхати, зверніть увагу, що всі ролети на МАФах зірвані. І охороняти треба, але в основному це мама, її не покинути", — каже Сергій.   

Після звільнення обласного центру з міста виїхало понад 200 тисяч херсонців, а ті, які залишились, не виживуть без допомоги волонтерів. За словами голови Корабельної райради, у місті залишаються й діти.  

"Нам допомагає практично вся Україна, за що ми дуже вдячні всім українцям, які не залишають місто Херсон. Воно зараз на передовій. Враховуючи, що російська недонація продовжує нас обстрілювати, гинуть люди, страждають діти, а наші помешкання в ненормальному стані. Тому ми маємо потреби в засобах гігієни, будматеріалах", — розповіла Наталя Чорненька.  

Все, що має гуманітарний штаб міста, задля безпеки людям привозять додому. До самотніх херсонців волонтери намагаються приходити частіше. На жаль, увага не найголовніше, що потрібно місцевим, домівки яких під щоденними обстрілами.

"Ми маємо буржуйки, роздаємо мешканцям приватного сектору, які потерпають від обстрілів, в яких пошкоджене житло. Ми через різні фонди протягом останніх двох тижнів забезпечували обігрівачами. Є будинки з порушеним теплопостачанням, тому ми роздаємо теплі ковдри, спальники", — зазначила голова Корабельної райради. 

Після окупації в місті відкрились кілька продуктових магазинів, пекарень і лавок із кавою.

Продавчиня у пекарні зізнається, що виробництво довелося вивезти у безпечний регіон. Але працювати тут на свій страх і ризик вона вирішила сама.

"Людей менше стало, однак ми стараємось працювати. Тримаємось. Весь час тут була. Не хочу їхати, це рідне місто. Не хочеться покидати тварин і все решту. Це наш цех пече, поки всього вистачає, замовляємо все через пошту. Тому все добре", — з усмішкою каже Юлія.

Попри все в місті запустили електротранспорт, а пошкодження місця "прильотів" швидко прибирають. Херсон намагається заховати рани, але ворог по той бік Дніпра не дає їх зцілити.

Люди плекають надію на те, що війна скоро закінчиться і життя повернеться в місто. Військові, які боронять місто-герой, кажуть, що чекати залишилось небагато. Ну а потім буде нова епоха відновленої та квітучої України.