День захисника — які виклики стоять перед українською армією

День захисника України — це не просто дата в календарі, а символ нової національної традиції, що докорінно відрізняється від радянських наративів. Якщо 23 лютого десятиліттями нав’язували як "свято чоловіків", то тепер українці мають своє — зі своїм пантеоном героїв, як живих, так і загиблих. Як змінюється сенс цього дня, чому він не має перетворюватися на формальність та які виклики стоять перед армією цієї осені?

Журналісти Новини.LIVE поспілкувалися на цю тему з речником Військово-Морських Сил України Дмитром Плетенчуком.

Новий сенс свята

Важливо відділяти радянську пропаганду від справжньої суті нинішнього Дня захисника. Адже в часи СРСР свято 23 лютого було інструментом ідеології, а не реальним вшануванням військових. Тоді воно подавалося як масова кампанія, що формувала міф про "захисників батьківщини", хоча справжня історія нерідко замовчувалася. Український День захисника — це інше явище, бо він вкорінений у власній традиції, у власних героях і у власній боротьбі. Саме тому ця дата набуває для суспільства особливого сенсу.

"За радянських часів це була пропаганда, яка починала працювати з дитячого садочку. Це свята захисників, 23 лютого і так далі. Зараз ми маємо своє свято, ми маємо свій пантеон героїв, на жаль, багато з них загиблі. Але дякувати Богу, що в нас є живі герої. І це їхнє свято. Це не свято хлопчиків і дівчаток", — підкреслює речник Військово-Морських Сил України Дмитро Плетенчук.

День захисника — це більше, ніж державна подія. Це нагадування про справжню ціну свободи. І коли країна вшановує своїх бійців, вона фактично визнає: без їхнього подвигу не було б сьогодення. Водночас це спосіб тримати єдність у суспільстві, яка так потрібна у воєнний час.

"Для мене особисто всі свята будуть після війни, звісно. Нам, військовим, приємно, що нас шанують на державному рівні. Це важливо, тому що мотивує. Вибачте, але на 12-й рік війни, коли твої сили треба якось підтримувати, це має значення. Бо суспільство, громада, держава, які шанують своїх захисників, — це мотивація, яка рухає вперед і надихає наступні покоління", — зазначає речник Військово-Морських Сил України.

Згадувати героїв потрібно не лише у святкові дні. Адже для тих, хто зараз на передовій, війна триває щогодини, без вихідних і пауз. Їхня жертва вимірюється часом, здоров’ям і життям, і забувати про це — небезпечно для самої держави. Тому повага і вдячність мають звучати постійно, а не кілька разів на рік.

Осінній сезон війни

Паралельно з символікою свята армія має готуватися до суворих реалій. Осінній період приносить свої виклики — від погодних умов до забезпечення особового складу. Холод, бруд і дощі змінюють тактику дій і потребують додаткової витривалості від бійців. Але, як пояснюють у війську, підготовка до цих умов відбувається заздалегідь. Це складна робота, що включає логістику, планування та модернізацію спорядження.

"Армія готується до сезону не під час сезону. Це все прораховується завчасно: бюджет, закупівлі, зміна тактики, інший камуфляж, інші дії. У нас вже є багаторічний досвід, тому це для нас рутина", — пояснює Плетенчук.

Попри це, головним ресурсом залишаються люди. І саме цього ресурсу завжди бракує найбільше. Кожен боєць має свою цінність, адже на фронті він набуває унікального досвіду, що не можна замінити миттєво. 

"Людей не вистачає. Це найцінніший і найскладніший ресурс, тому що це підготовка, це досвід, за який заплачено кров'ю. Новачки теж платять високу ціну. Тому це ресурс, якого завжди буде мало", — наголошує експерт.

Матеріальна база також витрачається дуже швидко. Проте українські військові вже навчилися максимально ефективно використовувати те, що надходить. Це результат багаторічного досвіду війни, коли раціональність стала не просто вимогою, а умовою виживання.

Міжнародна підтримка

Міжнародна підтримка для України сьогодні — це не тільки поставки техніки чи фінансова допомога, а й системна, постійна взаємодія, яка зміцнює обороноздатність і підвищує професійний рівень особового складу. Партнерство будується роками і вимагає постійних контактів, навчань і обміну досвідом. 

"Наша взаємодія з партнерами постійна. Незважаючи на будь-які події в світі, політичні коливання, тим не менше, у нас є найближчі партнери, це наші сусіди, це країни Європи, це наші основні партнери, з якими ми підтримуємо на нашому рівні співпрацю", — зазначає речник Військово-Морських Сил України Дмитро Плетенчук.

Підготовка особового складу за кордоном стала регулярно повторюваною практикою, яка дає відчутний професійний ефект. Українські моряки та морпіхи беруть участь у багатонаціональних навчаннях, де відпрацьовують спільні сценарії і підтверджують свій рівень підготовки. Це стосується не тільки освоєння нових тактик, а й  підвищення стандартизованих навичок взаємодії з партнерами НАТО. За словами речника, результати таких навчань уже помітні в підрозділах.

"Нещодавно наші представники повернулися з міжнародних навчань НАТО, дронових, де вони показали насправді високий рівень. І наші партнери зацікавлені в нас так само, як ми в них. І це треба розуміти, що ми не перебуваємо у стані прохачів. Ми країна, за якою зараз стоїть вся Європа…", — каже речник Військово-Морських Сил України.

Навчальні програми допомагають формувати мережу зв’язків та стандартів, що залишаються з військовими після їх повернення додому. Паралельно це служить сигналом для ворога — українські підрозділи постійно підвищують свій рівень та готовність. Саме така комбінація знань і практики робить співпрацю взаємовигідною.

Підготовка до боротьби

У війні, де технології і тактика швидко еволюціонують, важливо не лише створити зброю, а й навчитися ефективно її застосовувати. Саме цю перевагу Плетенчук називає критичною: хто краще інтегрує технологію в тактичну схему — той отримує перевагу. Українські рішення, особливо у застосуванні дронів і безпілотних платформ, вже змусили противника реагувати і адаптуватися. Це природний цикл, де ініціатива породжує наслідування.

"Ворог завжди намагається копіювати наш успішний досвід, наші рішення технологічні, тактичні. Тому що зробити зброю – це одне, застосувати і правильно – це інше. І врахувати і особливості, і наявність взагалі. Тому в цьому, звісно, ворог вчиться", — каже експерт.

Копіювання вказує на те, що Україна перебуває попереду в низці напрямків, але одночасно ставить завдання постійного вдосконалення. Щоб зберегти перевагу, потрібні швидкі цикли навчання, оновлення тактик і оперативна передача знань між підрозділами. Міжнародні партнери також відіграють роль каталізатора — вони допомагають формалізувати і масштабувати успішні підходи. У військовій практиці це означає: хто вчиться першим, той виграє більше часу і територій.

Кримський міст 

Питання інфраструктурних цілей, таких як Кримський міст, Плетенчук коментує обережно, але з розумінням їхнього стратегічного і символічного значення. Для Росії це — не лише вузол логістики, а й імперський символ, тому його доля має як військове, так і політичне значення. Саме тому супротивник вкладає значні ресурси в його захист, але й цей захист не робить споруду невразливою. Історія показує, що стратегічні об’єкти не завжди залишаються стабільно під контролем окупанта.

"Вже було тричі ураження. І, зокрема, до цього долучалися військові спецслужби. Тому, звісно, росіяни намагаються максимально ускладнити нам виконання наших завдань", — зазначив речник Військово-Морських Сил України. 

Росія намагається підсилити оборону різними засобами — від ППО до сенсорних систем — але навіть найскладніші укріплення мають вразливі місця. Для української сторони важливо тримати баланс між тактичними діями та політичною відповідальністю. Тому кожна операція проти таких цілей ретельно зважується. Адже Крим для Росії має і тактичне, і символічне значення — це центральний пункт їхньої наративної та військової стратегії. Водночас історія конфліктів показує: те, що здається "прирощеним" територіально, може стати тягарем для окупанта. Міжнародна підтримка у цьому процесі є ключовою — вона посилює як військову, так і політичну спроможність країни.

Українська армія

Європа після Другої світової жила в парадигмі миру — локальні конфлікти траплялися, але вони не досягали масштабу протистояння регулярних армій із повноцінним державним ресурсом. Балканські війни та інші гарячі точки залишалися ізольованими від загальноєвропейської безпекової архітектури, тож загальна інерція миру формувала інші очікування від оборонних структур. Саме тому повномасштабне вторгнення змінило уявлення про те, що таке сучасна війна й наскільки довготерміново потрібно вкладати в оборону. Для України ця війна стала іспитом на здатність швидко трансформувати доктрину, мобілізувати ресурси та створити нові стандарти бойової майстерності.

"Європа живе в парадигмі миру після закінчення Другої світової війни. Там були локальні конфлікти, ми всі про них знаємо. Балкани, ще щось тому подібне. Але все одно це не той рівень конфлікту. Це не протистояння двох регулярних армій, де є ресурс, за яким стоїть держава, і рівень зовсім інший", — констатує речник Військово-Морських Сил України Дмитро Плетенчук.

Українська армія наразі має унікальний, масовий і сучасний бойовий досвід, який важко порівнювати з більшістю армій світу. Це — результат тривалих бойових дій, постійної ротації, інтенсивного навчання та практичного застосування тактик у реальних операціях. Хоча деякі держави, зокрема Сполучені Штати та окремі європейські контингенти, теж мають значний бойовий досвід, масштаб і характер сучасного українського досвіду — виняткові. Цей досвід формує не тільки навички, а й стійкість, адаптивність та уміння діяти в умовах високої невизначеності.

Побажання військовим

Для України перемога — це не просто відновлення контролю над територіями, а гарантія безпеки наступним поколінням. Плетенчук наголошує: риторика, яка зводить українську ідентичність лише до "антиросійської" позиції, спрощує складність мети; справжня ціль — знищити здатність агресора загрожувати знову. Це означає не шукати помсти або зайвої експансії, а усунути технічні й логістичні можливості, які дозволяють повторювати агресію. Тільки тоді діти українців зможуть вирости в безпечному середовищі, не готуючись ставати до зброї.

"Для України перемога – це, в першу чергу єдиний варіант якось гарантовано отримати безпеку — тобто знищити Російську Федерацію. Хоча б в тому її вигляді, як вона зараз існує. Щоб вони не мали вже тих можливостей, суто технічно, вчергове нападати на нашу країну", — говорить речник Дмитро Плетенчук.

Побажання Плетенчука містять і персональну ноту: покоління, що сьогодні боронить країну, має жити, а не лише віддавати життя за майбутнє інших. І ця проста, але глибока думка — необхідний орієнтир для всіх політичних і військових рішень у найближчі роки. Завдання держави — створити умови, де мир і розвиток стануть реальністю для теперішніх і наступних поколінь.

Раніше ми писали, що ворог обстрілює Україну з кораблів в Чорному морі. А також про те, як ЗСУ атакуют ворога з повітря.