Другий шанс на життя — як одеські волонтери рятують тварин

Щороку 4 жовтня світ відзначає Всесвітній день тварин — дату, покликану нагадати про відповідальність людини за тих, кого вона приручила. Це свято не лише для власників домашніх улюбленців, а й для всіх, хто переймається долею братів наших менших. Саме у цей день особливо важливо говорити про тих, хто щодня рятує покинутих і забутих. В Одесі таким місцем став Центр адопції собак — простір, де головний акцент роблять не на кількості вольєрів, а на пошуку нових родин для чотирилапих. 

Яка сьогодні ситуація у ценрі адопції і з чим доводиться стикатися його співробітникам щодня, дізнавалися журналісти Новини.LIVE.

Центр адопції собак

Це не класичний притулок, адже тут головний акцент роблять на пошуку відповідальних господарів для чотирилапих. Волонтери прагнуть довести, що собаки з притулку можуть стати не менш відданими друзями, ніж ті, яких купують у розплідниках. Але на шляху до цієї мети доводиться долати численні стереотипи. Найбільший виклик — переконати людей у тому, що тварини, які вже пережили важкі історії, заслуговують на другий шанс у новій родині.

"У нас є і вівчарка, і дракхари, але їх так само люди не беруть, тому що вони з притулку. Вважається, що в них або погана поведінка, або собака вже доросла і тому з нею буде важко. Насправді ті люди, які брали в нас собак, можуть підтвердити, що вони нічим не гірші, а іноді навіть кращі. Бо вони пройшли важкий шлях і цінують те, що нарешті опинилися в люблячій родині", — каже одна з засновниць центру адопції собак Яна Тітаренко.

У суспільстві й досі панує міф, що такі тварини агресивні, хворі чи не здатні пристосуватися до нового життя. Втім, досвід доводить протилежне — ті, хто взяв чотирилапих із центру, отримали відданих і вдячних друзів.

Незаконне розведення тварин

В Україні й досі існує практика "чорного розведення". У таких місцях тварин утримують у жахливих умовах, без ветеринарного догляду та елементарних норм гуманності. Це породжує нові хвилі безпритульності, адже люди часто купують тварину без документів і згодом відмовляються від неї. Щоб боротися з цим явищем, центр просуває ідею соціальної реклами й ініціатив, які закликали б брати собак у волонтерів. 

"Купуючи породисту тварину, ти не завжди отримуєш гарантію, що вона буде здорова. Ми неодноразово зверталися до міської ради з ідеєю соціальних проєктів. На жаль, ситуація після початку війни стала ще гіршою: до покинутих собак з нашого регіону додалися ті, яких залишали на окупованих і прифронтових територіях. Деяких просто прив’язували або закривали вдома, коли люди змушені були тікати", — розповідає співзасновниця.

Хвиля покинутих тварин накрила притулки по всій країні. Війна додала до старих проблем нові, ще трагічніші історії. Відповідальність лягла на плечі волонтерів, які нерідко рятують собак із зон активних бойових дій. Вони не просто дають прихисток, а й намагаються знайти нові родини для кожного врятованого хвоста. І хоча умови важкі, волонтери продовжують працювати, бо знають: кожен врятований пес — це врятоване життя.

Тварини з центру адопції

Сьогодні під опікою центру близько 50 собак. Серед них є цуценята, молоді тварини та літні собаки, що пережили справжні трагедії. Усі вони мають власні історії, але є ті, що залишають особливий слід у пам’яті волонтерів. Такі випадки показують, наскільки важливу роль відіграють спільні зусилля військових, активістів та небайдужих громадян.

"Кожна така історія — це ланцюжок добра. Від військових до волонтерів і небайдужих людей. Щоб собака потрапила до нас, іноді вона долає десятки рук і сотні кілометрів. Ми досі допомагаємо колегам з Херсона рятувати тварин після обстрілів дронами. На жаль, зараз ця ситуація максимально критична", — ділиться співзасновниця центру адопції собак.

Щодня сюди потрапляють тварини, чиї долі могли б скластися зовсім інакше, якби не підтримка людей. Але простір центру має свої обмеження. Кількість вольєрів не дозволяє прийняти всіх, хто потребує порятунку. Тому для волонтерів головним завданням залишається знайти нові родини для вже врятованих собак. Разом із тим працівники центру визнають: вибухи та постійний стрес роблять тварин більш агресивними. Це ускладнює їхнє співжиття і змушує волонтерів шукати найкращі рішення щодо розселення. В умовах війни це завдання стає ще складнішим. Але воно залишається необхідним, адже кожне нове вільне місце означає шанс врятувати ще одну тварину. 

"Це виключно волонтерський проєкт. Ми не маємо підтримки від держави чи фондів. Кожна людина, яка бере собаку з нашого центру, допомагає не лише цій тварині, а й тій, яку ми зможемо врятувати завтра. Це наша місія", — наголошує одна з засновниць центру Яна Тітаренко.

Тут немає фінансування від держави чи великих фондів, а кожен крок — від прибирання території до закупівлі кормів — здійснюється силами команди та небайдужих людей. Тому вимога до відповідальних власників є логічною: адже центр прагне, щоб собака не потрапила в руки до тих, хто не готовий взяти за неї повну відповідальність. Окрема увага приділяється темі стерилізації, адже саме вона може стати ключем до вирішення проблеми безпритульних тварин у майбутньому.

"В Україні є таке поняття стерилізації безпритульних тварин. Але ми все-таки вважаємо, що для того, щоб ця ситуація вирівнялася, треба стерилізувати тварин не тільки безпритульних, а якщо, наприклад, є людина, в якої немає фінансової можливості, але є бажання, програма має діяти і на неї", — пояснює волонтерка.

Особливо це помітно в селах, де люди не мають коштів на ветеринарні послуги. Саме тому, наголошують у центрі, потрібні ініціативи, що дозволили б стерилізувати не лише безпритульних, а й домашніх тварин у родинах із низьким достатком. Інакше нові покоління цуценят і кошенят так само опинятимуться на вулицях.

"Якщо, наприклад, у бабусі на подвір'ї народяться цуценята, вони все одно стануть, врешті-решт, вуличними, бо вона їх просто винесе десь у коробці на базар або просто випустить за межі свого двору. Тому, якщо у людини є бажання просто стерилізувати або кота, або собаку, програма має бути розрахована і на неї", — додає волонтерка.

Цей підхід дозволив би зменшити кількість покинутих тварин ще на етапі, коли вони навіть не встигли з’явитися на світ. Волонтери наголошують: стерилізація — це не жорстокість, а спосіб уберегти тисячі собак і котів від майбутніх страждань.

Як вберегтись від укусів

Не менш важливим аспектом є поведінка самих тварин після стресових подій, таких як вибухи чи обстріли. Дехто боїться, що агресивні собаки можуть становити загрозу. Але у волонтерів інший погляд: тварини реагують на поведінку людини, відчувають її емоції та страхи. І саме це пояснює, чому іноді пес починає гавкати чи кидатися.

"Ви знаєте, я часто чую про те, що тварини гавкають і кусають людей на вулиці. Але, на щастя, ніколи з такою ситуацією не стикалася. Тварини відчувають ваш страх, тварини відчувають вашу агресію. Тому, якщо на вас гавкає собака, можна до неї просто повернутися, можна запитати, що вона хоче. Насправді, це може викликати посмішку, коли це так працює", — ділиться одна з засновниць центру Яна Тітаренко.

Більшість випадків агресії собак пов’язані не з їхньою жорстокістю, а з інстинктом самозахисту. Пси захищають територію, цуценят або ж реагують на подразники. У центрі наголошують: не можна провокувати тварину, жбурляти в неї каміння чи кричати. Саме терпіння й розуміння допомагають уникнути конфліктів із вуличними тваринами.

Жорстоке поводження з тваринами

Жорстоке поводження з тваринами це окремий пункт. І хоча може здаватися, що подібних випадків побільшало, насправді це радше результат активного поширення інформації в соцмережах. Там, де раніше такі історії залишалися локальними, сьогодні вони швидко стають відомими всім.

"Все походить від того, що людей не карають за жорстоке поводження. Якби в нас були реальні вироки в достатній кількості, але вони, на щастя, вже є. Це величезна робота зоозахисної спільноти для того, щоб ці випадки були доведені до суду. Тому що просто викликати поліцію — це не про що", — наголошує активістка.

Хоча деякі справи доходять до суду, вироки часто надто м’які й не створюють прецеденту, який міг би стримати інших. У більшості випадків винні отримують умовні терміни або незначні штрафи. Це формує відчуття безкарності, через що випадки жорстокості повторюються. Волонтери переконані: лише реальні покарання зможуть змінити ситуацію.

Підтримка центру адопції 

Окремо волонтери просять підтримки людей. Це може бути фінансова допомога, передача корму чи ліків, а також інформаційна підтримка — поширення історій про собак і котів у соцмережах. Кожен лайк чи репост збільшує шанси знайти тварині нову родину. Студенти та школярі, які приходять до центру, вже активно долучаються, допомагаючи привертати увагу до проблеми.

"Підтримати нас можна в будь-який спосіб. У нас є соціальні мережі, наш центр адопції є в Інстаграм. Громадська організація Animals of Odessa має реквізити на власних сторінках. Нам можна привозити корм прямо сюди, нам можна привозити поводки. Але саме головне, чого ми потребуємо від людей, — це поширення інформації про нас. До нас приходять студенти, діти, і я завжди їх прошу, щоб вони тегали нас у соціальних мережах", — розповідає одна з засновниць центру Яна Тітаренко.

Інформаційна складова насправді має величезне значення. Чим більше людей дізнається про центр, тим більше шансів у собак знайти дім. Волонтери пояснюють: головне, щоб потенційні господарі мали змогу познайомитися з тваринами особисто. Адже лише так можна зрозуміти, чи виникає між ними той самий зв’язок, що здатен перерости у дружбу на все життя.

Нові господарі для тварин

Процес передачі тварин побудований так, щоб максимально захистити їх від повторного залишення. Волонтери не дозволяють просто забрати собаку з центру без контролю. Вони перевіряють нову сім’ю, відвідують місце проживання та навіть повертають тварину назад, якщо обіцянки власників не виконуються. Це дає змогу мінімізувати ризики та переконатися, що собака справді потрапила у відповідальні руки.

"Ми ніколи не віддаємо тварину, щоб люди просто її забрали і поїхали. Це можуть бути лише випадки, коли ми безпосередньо знаємо цих людей або хтось із нашої команди знайомий із родиною. В основному ми беремо паспортні дані, відвозимо тварину на місце її нового проживання. І перший період ми обов’язково слідкуємо, просимо надсилати нам фото й відео. І були випадки, коли ми приїжджали й забирали тварину назад. У нас нещодавно повернулася собака. Люди пообіцяли, що вони побудують будку, зроблять вольєр. Протягом двох тижнів нічого з цього зроблено не було. Ми поїхали і забрали собаку", — ділиться волонтерка.

За п’ять років роботи у центру переконалися: шанс є у кожної тварини, незалежно від віку чи стану здоров’я. Часто люди обирають навіть тих собак, які на перший погляд не мали жодних перспектив. Волонтери називають такі історії справжніми перемогами, адже вони доводять: любов і турбота здатні змінити будь-яку долю.

"Краса — це не запорука щастя. Іноді забирають собак із різними вадами, з різної вікової категорії, з різними характерами. І ти думаєш, що в цієї собаки взагалі шансів нуль. А вона живе в Польщі і спить на дивані. Якщо пам’ятаєте, була така історія, що пес приплив на плоті після підриву Каховської ГЕС. Це був дуже старий пес, йому було 10 років. Він мав чимало хронічних хвороб. Але Боня зараз почесний житель польського міста. Він гуляє вулицями Польщі, спить на дивані, їздить у автобусі", — зазначила одна з засновниць центру Яна Тітаренко.

Ця історія стала символом віри у диво: навіть старенька хвора собака може знайти сім’ю і щастя. У центрі кажуть: кожна врятована тварина — це доказ того, що любов і людяність здатні долати будь-які бар’єри. І головне, що залишається незмінним — усі мають шанс.

Раныше ми писали, що на Одещині тварини нападають на людей — з чим це повязано. А також про те, чому в Одесі застрелили собаку.