Ціна свободи – шлях одеського ветерана від служби до нового життя

Повномасштабна війна з боку Росії стала точкою неповернення для мільйонів українців. Хтось залишив свої домівки, хтось змінив професію, а хтось узяв до рук зброю, щоб захистити країну. Серед них — ветеран російсько-української війни Назар Давін. До 24 лютого 2022 року він будував власний бізнес, займався спортом і жив звичайним життям. Але в одну ніч усе змінилося.

Про службу, бойове поранення, реабілітацію та новий сенс життя через спорт, розповів журналістам Новини.LIVE ветеран російсько-української війни Назар Давін. 

Повномасштабне вторгнення

До початку великої війни Назар мав клінінгову компанію, поступово розвивав власну справу та будував плани на майбутнє. Його життя, як і життя більшості українців, було стабільним і передбачуваним. Робота, повсякденні турботи, звичні зустрічі з друзями — усе це здавалося незмінним. Однак новини про початок вторгнення перекреслили звичну реальність. Уже в перші години Назар зрозумів: залишатися осторонь він не зможе.

"Сказав, що все, я йду захищати країну. Тобто, на той час, в скільки РТЦК заходив, військоматів. І вже на Голосійському нас тоді прийняли, і потихеньку так закрутилось", — згадує ветеран російсько-української війни Назар Давін.

Рішення було усвідомленим і твердим. Назар не шукав додаткових причин чи виправдань — він просто знав, що має діяти. Для нього це було питання відповідальності перед країною, родиною та самим собою. Уже з перших днів служби він опинився серед тих, хто стримував ворога на найгарячіших напрямках. Разом із побратимами він був прикомандирований до 95-ї бригади, згодом виконував бойові завдання на Миколаївському та Херсонському напрямках у складі 112-ї бригади київської територіальної оборони. Саме там він провів значну частину служби, виконуючи завдання в умовах постійної небезпеки.

Бойове поранення

Виконання бойових завдань вимагало максимальної концентрації, адже будь-яка помилка могла коштувати життя. Назар згадує одну з операцій на островах після підриву Каховської гідроелектростанції. Територія була складною для пересування: густі зарості, зруйнована місцевість і повна невизначеність створювали додаткову загрозу для військових. Саме під час одного з таких виходів він отримав важке поранення.

"Слава Богу, що ми обійшлися малою кров’ю на той час. Не так сильно нас помітили. Тому що, я підірвався, і наступний раз мій старший групи підірвався, тому що ми працювали 2–2, він на наступний день", — розповідає військовий.

Попри важкість ситуації, чоловік морально був готовий до будь-якого розвитку подій. Усвідомлення ризику було частиною служби, і він прийняв це ще тоді, коли вперше вирушив на фронт. Після поранення на нього чекала тривала реабілітація. Однак навіть у цей складний період він не втрачав внутрішньої стійкості. Після кількох місяців відновлення Назар повернувся до служби та ще пів року провів на фронті. Лише згодом він ухвалив рішення завершити військову службу.

Реабілітація і новий виклик

Після важкого поранення почався новий етап — повернення до життя. Реабілітація вимагала не лише фізичних зусиль, а й психологічної витримки. Кожен день ставав випробуванням, але водночас і кроком вперед. Від самого початку військовий поставив перед собою чітку мету — не просто відновитися, а повернутися до життя та фронту.

"В мене стояла чітка ціль — встати і повернутися назад. Тому були плюс-мінус моменти, але на мене завжди сварилися. Я як тільки вдягнув протез, я навіть костилі майже не брав. Тому всі сварилися. В мене стояла основна ціль, повернутися, і я її добився", — каже ветеран.

Після фронту виникає відчутний розрив між військовим і цивільним життям. Це різні реальності, які непросто поєднати. Проте Назар переконаний: головне — не втрачати внутрішній стрижень і рухатися вперед, попри всі труднощі.

Відновлення спортом

Саме спорт став для Назара одним із ключових інструментів відновлення. Він прийшов до нього у 2023 році, під час реабілітації після поранення. Тоді в Одесі відкривалася філія ліги, яка працює з ветеранами та людьми з ампутаціями. Там він познайомився з джиу-джитсу — видом спорту, що відкрив для нього нові можливості.

"Чому саме джиу-джитсу? Це один з таких видів спорту, які дуже чітко можна підлаштувати під будь-яку ампутацію. Чи двох ніг, чи руки. І в сенсі цього є багато різних моментів", — розповідає Назар.

Спорт став не лише фізичною активністю, а й способом знайти внутрішній баланс. Тренування допомагають відновити не тільки тіло, а й психіку. Спілкування з однодумцями, які пройшли подібний шлях, створює відчуття підтримки та розуміння. 

Як змінилася Одеса під час війни

Війна змінила не лише людей, а й міста. Одеса поступово трансформується разом із країною. Попри всі труднощі, він бачить у цих змінах позитивний потенціал і сподівається, що вони приведуть до сильнішого та більш свідомого суспільства.

"Одеса потрошки трансформується. І завжди, як кажуть, треба починати з себе. Тому, в цілому, я надіюся, ці зміни, які зараз відбуваються в Одесі і в Одещині, вони будуть на краще", — зазначає ветеран російсько-української війни Назар Давін.

Історія Назара Давіна — це приклад сили духу та здатності не зламатися навіть після найважчих випробувань. Війна змінила його життя, але не змогла забрати головного — віри в себе та майбутнє. Сьогодні він продовжує відновлюватися, займається спортом і будує нові плани. Його шлях — це нагадування про те, що навіть після фронту боротьба триває. І ця боротьба — за життя, за відновлення і за право рухатися вперед.

Раніше ми писали, що в Одесі відбулася акція пам’яті, присвячена річниці анексії Криму та вшануванню жертв Небесної Сотні. Одесити вкотре засвідчили: вони пам’ятають, що Україна вже багато років живе в умовах боротьби — за свою землю, за рідних і близьких, за право бути вдома, у вільній і незалежній країні. 

Також ми розповідали історію старшого лейтенанта Дмитра Дмитрієва, який повернувся з російського полону. Його шлях додому — це історія витримки, віри та внутрішньої сили, яку складно осягнути тим, хто ніколи не стикався з неволею. Як українські захисники витримують цей жах? Завдяки вірі в Україну, підтримці побратимів і незламному бажанню повернутися додому.