Доля одеських моряків катера Слов'янськ — три роки очікування

Зниклі безвісти моряки катера "Слов'янськ"
Катер "Слов'янськ" у морі. Фото: Вікіпедія

Третє березня 2022 року стало страшним днем — саме тоді російські війська завдали ракетного удару по катеру "Слов'янськ". На той момент на судні перебувало 19 моряків, серед яких вісім були евакуйовані та доправлені до шпиталю, доля частини екіпажу, а саме 11 військовослужбовців, уже 3 роки залишається невідомою.

Якими були три роки віри, боротьби та пошуків — спеціально для Новини.LIVE розповіла мати зниклого безвісти матроса катера "Слов'янськ" Володимира Католіченка.

Читайте також:

Мрія про море

Володимир Католіченко з самого дитинства мріяв стати моряком. Здавалося, це була його доля. Він із захопленням вивчав морську справу, готувався до служби, а коли вперше піднявся на борт судна, не міг стримати радості. Пам'ятний дзвінок матері — голос, сповнений щастя, — запам'ятався їй назавжди.

"Мій син був дуже відповідальним і серйозним — це людина свого слова. Він сказав, що буде моряком, і це не обговорюється. Він був таким щасливим, коли вступив до морського ВНЗ, ви собі просто уявити не можете! А коли в нього був перший рейс, він мені зателефонував і сказав, мамо, це так чудово, я в морі! Я тут почуваюся настільки добре, наче ти мене в колисці колишеш", — згадує слова сина Ірина.

Мати зниклого моряка
Ірина Католиченко, мати зниклого безвісти матроса. Фото: Новини.LIVE

Ненависне число три

Для Ірини третє число кожного місця — це страшний біль і печаль. Жінка зізнається, щойно наближається ця дата, вона начебто губиться в собі, земля йде з-під ніг, а в серці лише тривога і відчай. Адже 3 березня, 2022-го, з ранку і до самого вечора Ірина намагалася вийти на зв'язок із сином, а вже ввечері пролунав дзвінок — товариш її сина повідомив страшну новину: по катеру було завдано ракетного удару, ваш син загинув.

"Перші дні й навіть тижні після цього дзвінка я взагалі не пам'ятаю, як я жила і що зі мною відбувалося. Уже три роки минуло, а я не можу згадати свій стан. Так страшно мені було", — каже мати моряка.

Ірпина показує листи звернення
Ірина Католиченко, мати зниклого безвісти матроса. Фото: Новини.LIVE

Через деякий час після телефонного дзвінка на свою адресу Ірина отримувала безліч порад, щоб вона змирилася з цим і відпустила ситуацію. Мовляв, сина вже не повернути, а життя триває. Представники ВМС України спочатку повідомили про смерть, а вже потім надали іншу інформацію про те, що Володимир, як і решта, мають статус безвісти зниклих, водночас із військкомату принесли Ірині додому сповіщення про смерть сина та орден за мужність посмертно.

"Куди я тільки не зверталася — майже всі говорили про те, що він помер. До міської влади в Подільську, до волонтерів, до ВМС. Усі в один голос відповідали, що його немає, і пропонували через суд визнати сина мертвим і отримати мільйони за його смерть", — зазначила Ірина.

Мати згадує про свій стан в момент трагедії
Ірина Католиченко, мати зниклого безвісти матроса. Фото: Новини.LIVE

Велика боротьба

Всупереч всього, що довелося пережити жінці, вона не занепала духом, не зламалася, а знайшла в собі сили й почала пошуки. Ірина та інші родичі моряків об'єдналися в одну велику команду незламних жінок, згодом створили громадську організацію "Об'єднані морем" та разом пліч-о-пліч шукають своїх захисників. Їм доводиться чути безліч версій, стикатися з байдужістю, але вони не здаються і зупинятися не збираються.

"За ці 3 роки ми зверталися, мабуть, в усі структури! До уповноваженого з прав людини, і в нас, і в країну-агресор, до Служби безпеки України, до координаційних штабів, писали до інформаційного бюро, до Червоного хреста, навіть до Ватикану і до Туреччини, стільки всього було! А зараз ми проводимо мирні акції й мітинги, і тут в Одесі дівчатка щотижня на Приморський виходять, я в себе в Подільську проводжу заходи, ми по всій Україні та за її межами робимо все можливе і неможливе, щоб повернути наших хлопців", — зазначає Ірина.

Фото документів
Усі звернення Ірини за 3 роки боротьби. Фото: Новини.LIVE

Зустріч, яка стала мрією

Наразі всі члени екіпажу мають статус безвісти зниклих, а в координаційному штабі вимагають фото або відео підтвердження того, що моряки живі. Тож наразі Ірина, як і всі родичі моряків, поки що бореться, читає молитви й з надією в серці мріє про ту довгоочікувану зустріч зі своїм сином.

"Я вже уявляла, якою буде наша зустріч, як я його побачу — стану перед ним на коліна, сильно обійму і подякую. За те, що я жива, що ми живі. За його героїчний вчинок, що він не здавався і захищав нас, а головне те, що я просто попрошу в нього вибачення за те, що я не змогла його вберегти", — каже Ірина Католіченко.

Володимир Католіченко, зниклий безвісти матрос катера "Слов'янськ"
Прапор, на якому зображений зниклий безвісти Володимир Католиченко. Фото: Новини.LIVE

Ця історія — лише одна з багатьох, що відображають трагедію війни, яка досі триває. Але вона також є історією безмежної материнської любові, сили та віри. Віри в те, що навіть у найтемніші часи правду має бути знайдено, а моряків повернуто додому.

Раніше ми писали про те, як зберегти морську галузь, та про те, що за роки війни Україну покинули близько 70 тисяч моряків.

Одеса трагедія обстріли Новини Одеси море військові дії війна в Україні
Реклама
Реклама
Реклама