Переговори в Туреччині — яких результатів варто очікувати

У Стамбулі відбувся вже другий раунд переговорів між Росією та Україною. Чому саме турецька столиця стала місцем для таких чутливих перемовин, попри те, що розглядалися й інші варіанти — зокрема, столиці європейських країн? Туреччина підтримує дипломатичні канали й з Києвом, і з Москвою, така гнучкість дозволяє їй бути прийнятною для обох сторін. Але чи буде якийсь суттєвий результат від цього посередництва? Чого загалом очікувати найближчим часом?

Про це журналісти Новини.LIVE в ексклюзивному інтерв'ю запитали у заступника Міністра закордонних справ України Олександра Міщенка. 

Туреччина як майданчик для діалогу 

Попри війну, Україна змушена зберігати щонайменше мінімальні канали зв’язку з державою-агресором. Це не вибір, а необхідність, продиктована прагненням до припинення вогню та повернення наших людей додому. Однак таких майданчиків для діалогу обмаль — лише окремі країни готові бути посередниками у розмові Києва з Москвою. Туреччина стала однією з небагатьох держав, де Україна має можливість вести важливий діалог з агресором.

"На сьогодні ми бачимо ефективність турецької платформи саме в людському вимірі. Ми повернули тисячу наших військовополонених. Це величезне досягнення. І за це можна вважати, що цей трек турецький дуже вигідний і успішний", — зазначив заступник міністра закордонних справ України Олександр Міщенко.

Україна не зупиняється лише на гуманітарних питаннях — турецький вектор, хоч і важливий, не є достатнім для стратегічного прориву. Київ очікує більшої підтримки не лише від країн-посередників, а й від європейських союзників. На останніх перемовинах, що відбулися 2 травня, Україна також домовилась про обмін. Це буде повернення тіл, 6000 на 6000, що є ще одним важливим кроком у перемовинах.

Подвійні стандарти ЄС

Водночас не всі країни ЄС демонструють солідарність з Україною — є й ті, хто, попри членство в євроспільноті, блокує українські ініціативи. Така поведінка контрастує з позицією Туреччини, яка, хоч і не є членом ЄС, але діє з позицій прагматизму. Цей контраст особливо відчутний на прикладі поведінки Угорщини.

"Угорщина під керівництвом Орбана. Вони роздувають антиукраїнську істерію. І це країна Європейського Союзу, яка має зобов'язання підтримувати Україну в контексті спільної зовнішньої політики. Туреччина, на відміну від країн ЄС, має свою політику, не має зобов'язань", — каже експерт.

Така позиція Туреччини дозволяє їй бути більш гнучкою — навіть на тлі закупівлі газу з Росії та її економічної співпраці з Кремлем. Україна має чітке розуміння: турецька підтримка не означає ідеальну згоду в усьому. Однак військово-політична співпраця з Туреччиною залишається цінною, особливо в контексті спільних оборонних проєктів. Київ використовує усі можливі формати, аби наблизити Туреччину до ще більшої залученості. Водночас головна стратегічна мета — домогтися виконання базових принципів миру.

"Ми через наших партнерів намагаємося тиснути на Росію, щоб вони себе хоча б в цьому періоді вели нормально й дотримувалися свого слова. Тому що ми говоримо, що все одно мир буде досягнутий. Єдине, що зараз — умови миру. Наші умови, вони були визначені президентом. Жодних втрат територій, жодних втрат суверенності, жодних лімітів на збройні сили України. Це наше суверенне право", — каже заступник Міністра закордонних справ України Олександр Міщенко.

Умови миру, озвучені Україною, не залишають місця для компромісів із суверенітетом. Це не тільки позиція президента, а й відображення загальнонаціонального консенсусу. 

Війна проти Європи

Цей дисбаланс часто викликає розчарування в українському суспільстві, адже фронт не чекає. Однак ситуація змінюється: деякі держави, як-от Німеччина, демонструють суттєве зростання підтримки. І це лише підтверджує тенденцію до міжнародної солідарності.

"Сьогодні Німеччина демонструє вищий рівень політичний, військовий, технічний, який хочете. Але згадаємо перші дні війни, що було. Всі думали, що це не наша війна. Виявилося, що це якраз війна не проти України, а проти європейського світу і цілого цивілізаційного світу. Тому всі сьогодні наближаються. Але ціна цього – це втрачене життя і зруйновані міста. Я абсолютно впевнений, що ми досягнемо такої точки концентрації і єдності, яка зруйнує російську агресивну політику і цю машину", — зауважив заступник міністра закордонних справ України Олександр Міщенко.

Зміна настроїв на Заході стала можливою не лише завдяки роботі дипломатів, а й під впливом жахливих кадрів війни, які бачив світ. Буча, Ізюм, Маріуполь — ці назви назавжди закарбувалися в європейській свідомості. Україна не дозволила зламати себе у перші тижні вторгнення, а отже довела свою спроможність боротися. Західні столиці тепер розуміють: поразка України означатиме нову війну вже в центрі Європи. Саме тому сьогоднішня міжнародна допомога — це не благодійність, а інвестиція у спільну безпеку.

"Сьогодні країни вже розуміють, що війна, яка йде в Україні, — це війна проти них. І якщо Україна не вистоїть, якщо вона не переможе, якщо її не підтримають, наступною буде Польща, країни Балтії. Це серйозна загроза. І тому це вже інвестиція у власну безпеку. Це вже відповідальність", — каже експерт.

Водночас боротьба триває не лише на полі бою, а й у сфері стратегічного планування майбутнього. Україна повинна думати на роки вперед: як відбудовуватись, які міжнародні союзи укладати, як розвивати свою армію. Відповідь на ці питання не має залежати від примх Кремля чи геополітичних компромісів. 

Раніше ми писали, що Росія може використати ядерну зброю в війні з Україною. А також про те, що перемовини у Стамбулі нагадують Мінські домовленості та також не будуть діяти.