Від перших ефірів до культового шоу: як “Маски” змінили гумор Одеси

Цьогоріч легендарному українському комедійному проєкту "Маски-шоу" виповнюється 35 років від моменту виходу перших серій на телеекрани. За цей час гумор колективу став впізнаваним не лише в Україні, а й далеко за її межами. Від простих телевізійних гегів до повноцінних тематичних випусків — шлях "Масок" був експериментальним, сміливим і подекуди непростим.

Про те, як народжувалося шоу, як його сприймали глядачі у 90-х, що таке одеський гумор сьогодні та чи можливий сміх під час війни — журналісти Новини.LIVE поспілкувалися з коміком та одним із засновників "Маски-шоу" Борисом Барським.

Як з’явилися "Маски-шоу"

Історія проєкту починалася з невеликих експериментів на телебаченні. Тоді команда створювала короткі гумористичні вставки для популярних програм, які поєднувалися з музичними виступами. Це були прості, але яскраві сценки, які поступово формували стиль майбутнього шоу. Саме в той період стало зрозуміло, що глядач готовий сприймати такий формат гумору. Невеликі геги, побудовані на абсурді та візуальних ситуаціях, почали набирати популярності. Згодом виникла ідея створити окремий телевізійний проєкт.

"Потім визначився продюсер, дуже хороший, талановитий, молодий Льоша Митрофанов. І він каже, що є ідея створити таку передачу. Тоді ще не було ідей на певну тематику. Ми просто вирішили спробувати. І зняли тоді у 91-му, здається, дві чи три серії", — розповідає комік та один із засновників "Маски-шоу" Борис Барський.

Перші серії були радше творчими пошуками, ніж сформованим продуктом. Команда експериментувала з форматами, стилем і подачею. Згодом з’явилася головна ідея — кожен випуск присвячувати окремій темі, що стало фірмовою ознакою "Масок".

Від критики до любові

На початку шлях "Маски-шоу" не був легким. Глядачі сприймали новий формат неоднозначно, а критика була доволі жорсткою. У часи перебудови, коли країна переживала складні соціальні зміни, гумор здавався багатьом недоречним. Попри це, команда не зупинилася. Вони продовжували працювати, шукати нові ідеї та вдосконалювати свій стиль. З часом глядач звик до такого гумору, а згодом і полюбив його.

"Приходили мішки з негативними відгуками, але ми їх не читали, бо нам це не потрібно. Ми не читачі — ми письменники. По-друге, телебачення їх також не читало,  рейтинги були хороші, то сенсу не було. Тому ми просто продовжували працювати", — каже комік.

З роками шоу стало культовим, а ті, хто колись критикував, почали дякувати за "щасливе дитинство". Гумор "Масок" став частиною культурної пам’яті цілого покоління.

Як народжувався гумор

Створення кожного випуску було складним і водночас творчим процесом. Команда регулярно виїжджала на так звані "мозкові штурми", де протягом кількох тижнів вигадувала нові ідеї. Це була повна ізоляція від зовнішнього світу — лише творчість і гумор. Саме там народжувалися десятки гегів, які згодом ставали частиною шоу. Команда працювала над різними темами, шукаючи смішне навіть у найнесподіваніших ситуаціях.

"Ми сиділи з ранку до вечора і вигадували смішні ситуації. Закінчувалися ідеї — переходили до іншої теми. Це були три тижні суцільної роботи. Потім ще кілька місяців підготовки", — згадує Барський.

Важливою частиною процесу була імпровізація. Часто найкращі моменти народжувалися прямо на знімальному майданчику, коли актори починали "валяти дурня" і знаходили нові, несподівані рішення.

Гумор без слів

Однією з головних особливостей "Маски-шоу" стала універсальність. Більшість номерів були безсловесними, що дозволяло легко зрозуміти їх у будь-якій країні світу. Саме це відкрило колективу шлях на міжнародну сцену. Артисти гастролювали в різних країнах, виступали перед глядачами з різних культур і мов. І всюди їхній гумор знаходив відгук.

"Це була програма без слів, вона зрозуміла кожному глядачу. Ми працювали в Японії, Колумбії, по всьому світу. І для нас це було нормально і чудово. Коли займаєшся улюбленою справою, ти не відчуваєш втоми. Ти просто отримуєш задоволення. І гумор — це якраз про це", — говорить комік та один із засновників "Маски-шоу" Борис Барський.

За 35 років "Маски-шоу" пройшли шлях від експериментального проєкту до культового явища. З роками "Маски-шоу" стали впізнаваними, а їхні творці — справжніми зірками, коли їх почали впізнавати на вулицях, у транспорті, в різних містах. Це був період, коли подібного гумористичного формату на телебаченні фактично не існувало, і "Маски" стали першими, хто зайняв цю нішу. Попри зростання популярності, для самих артистів головним залишалася не слава, а процес творчості та спогади, які з нею пов’язані. Для Бориса Барського це не просто історія шоу, а значна частина особистого життя, яку неможливо відокремити чи забути.

"У мене досі стоять п’ять книжкових полиць із відеокасетами. І там окремо — "Маски-шоу". Є ще фільми, які мені подобалися, я їх записував. Ми перші відеомагнітофони привезли з Японії наприкінці 80-х. Вони вже не працюють, а дружина каже: давай розбери це все. А я кажу: ти не розумієш, що означає викинути шматок свого життя", — ділиться Борис Барський.

Для нього ці речі — не просто старі записи, а своєрідний архів пам’яті. І навіть думка про те, що їх доведеться прибрати, перетворюється на цілу історію — адже за цим стоїть не лише побут, а й емоційний зв’язок із минулим.

Одеса як джерело гумору

Особливе місце у творчості та світогляді Барського займає Одеса. Саме тут сформувався його гумор, стиль і відчуття сцени. Він переконаний: це місто має унікальну енергетику, яку складно порівняти з будь-яким іншим. Одеса, за його словами, — це не просто географічна точка, а справжній "донор" енергії, який заряджає людей позитивом. І ця атмосфера відчувається як у повсякденному житті, так і на сцені.

"Одеса — це місто позитиву, місто-донор. Я об’їздив дуже багато країн і міст, але таких енерджайзерів, як Одеса, я не зустрічав ніде", — говорить він.

Навіть попри війну місто залишається відкритим і живим. Сюди приїжджають люди з різних регіонів, і багато з них знаходять тут новий дім. Одеса, за словами Барського, не лише приймає, а й "усиновлює" — стає близькою для тих, хто опинився тут у складні часи.

Театр і сміх під час війни

Після початку повномасштабної війни роль гумору суттєво змінилася. Людям стало необхідно відчувати хоча б короткі моменти радості, щоб витримати постійний потік важких новин. Саме тому перші вистави після відкриття театру проходили з особливим емоційним підйомом. Глядач приходив не просто подивитися виставу — він приходив за сміхом, якого йому бракувало. І артисти це відчували, намагаючись дати максимум емоцій.

"Коли ми відкрили театр, вистави йшли з таким ажіотажем. Люди приходили посміятися, їм цього не вистачало. Одеса відкрила двері, прийняла всіх, хто був змушений покинути свої домівки. І багато хто полюбив Одесу, і вона полюбила їх", — каже комік.

Водночас, війна змінила і самих людей. Вони стали більш усвідомленими, почали цінувати момент і життя тут і зараз.

Гуморина як ковток свободи

Окреме місце в одеській культурі займає Гуморина — свято, яке для місцевих давно стало чимось більшим, ніж просто фестиваль. Це можливість відчути себе вільно, посміхнутися і поділитися цією емоцією з іншими. Для Барського гумор — це природний стан. І навіть у складні часи він залишається способом підтримки не лише для себе, а й для інших.

"Це можливість вийти, вдихнути на повні груди, посміхнутися незнайомій людині, обійняти її. Люди приїжджають сюди з різних міст, бо це ковток свіжого повітря. Ми можемо подарувати світу усмішку — і ми її даруємо", — говорить комік та один із засновників "Маски-шоу" Борис Барський.

Любов до сміху супроводжує Бориса Барського з дитинства. Він згадує, як ще маленьким випадково побачив фільм Чарлі Чапліна — і ця зустріч стала визначальною. Відтоді гумор став невід’ємною частиною його життя. Він зізнається, що не сприймає надмірну драматичність і завжди обирає сміх як головну форму взаємодії зі світом. І навіть сьогодні, через 35 років після появи "Маски-шоу", ця філософія залишається незмінною: сміх — це те, що допомагає триматися, об’єднуватися і рухатися вперед.

Обличчя Маски-шоу

Георгій Делієв — людина, без якої неможливо уявити "Маски-шоу" і цілу епоху одеського гумору 90-х. Його історія починається не зі сцени, а з архітектури: за освітою він інженер-будівельник, але ще в молодості зрозумів, що його справжнє покликання — не креслення, а сцена, пластика і жива емоція. У 1980-х роках він потрапляє в середовище театру пантоміми в Одесі. Саме там формується його стиль — без слів, через рух, гротеск і абсурд. У 1984 році виникає творча трупа "Маски", яка поступово стає не просто театром, а унікальним явищем. Делієв у цій команді швидко виходить на перший план: він не лише актор, а й людина, яка мислить ширше — як режисер і автор. 

З часом його постать стала викликати більше дискусій. Його висловлювання і позиції щодо деяких суспільно-політичних питань сприймалися неоднозначно. Частина аудиторії бачила в ньому митця поза політикою, інша — людину, яка у важливий момент не зайняла чіткої позиції. Після початку повномасштабного вторгнення він виїхав до Франції разом із родиною. Сьогодні Делієв живе за кордоном, продовжує займатися творчістю, іноді з’являється в культурному просторі, але вже не є такою медійною фігурою, як у часи розквіту "Маски-шоу".

Як писали Новини.LIVE, війна внесла свої корективи, вже шість років одесити вимушені відмовлятися від святкування, то через ковід переносять свято в онлайн-формат, то, на жаль, через повномасштабне вторгнення. Що для одеситів сьогодні означає 1 квітня?

Також Новини.LIVE писали, що Олег Фиілімонов розпові про свій шлях в гуморі. Як змінився стиль від початку великої війни, а також про те яку роль Одеса відігравала у формування саме його стилю.